Сама я народилася в невеличкому селі. Маю рідну старшу сестру, Галина старша за мене на цілих 5 років.
Наші мама й тато люди зовсім небагаті, але завдяки своїй нелегкій праці з ранку до вечора, вони дали нам з сестрою все. ми жили не гірше людей в селі.
Батьки наші тримали велике господарство, мали три чималих городи, працювали багато і важко, не шкодуючи себе зовсім.
Але завдяки їх невтомній праці, ми з Галиною згодом поїхали в місто та отримали досить таки гарну і достойну освіту. Наша Галина там і вийшла заміж, живе й досі в квартирі зі своїм чоловіком.
А я після навчання повернулася в рідне село, але з мамою й татом не живу. Я відразу вийшла заміж за Миколу і живу в його хатині, окремо від батьків. Живемо ми зараз на сусідній вулиці, недалеко від них.
Мій Микола постійно допомагає батькові, а я щодня після роботи біжу до своєї мами, адже вона сама вже не може обробити стільки городу, а відмовлятися від нього не хоче. Якусь копійку, як вдається відкласти, як і раніше наші батьки дають мені і Галині в рівних сумах, так вони робили завжди.
Та роки минають якось швидко, батьки наші дуже постаріли. Батько з часом господарство трохи розпродав, городи віддали обробляти сусідам.
Постало тепер питання, хто ж має доглядати за мамою й татом тепер, адже здоров’я зараз їх ще більше підводить. Тоді з міста відразу мені зателефонувала Галина.
Вона мені відверто сказала, що вона живе далеко, до мами й тата часто приїжджати вона зараз не зможе, та й з собою не забере, адже має лише дві маленькі кімнати в квартирі.
Тоді за батьками стала доглядати я сама, я ж не залишу їх голодними на зло своїй сестрі. Галина приїжджала лише на великі свята. Останній раз вона приїхала на Великдень, ми посиділи за святковим столом, який приготувала я у маминій хаті, а потім вона відізвала мене в іншу кімнату.
Галина сказала, що мають вони великий борг, проблеми у них з чоловіком, вона просила, щоб я батьків забрала до себе, так мені буде легше за ними, не прийдеться щодня бігати до них. А хату ми продамо і розділимо порівну, адже рано чи пізно ми все одно будемо її продавати і гроші ділити на двох.
Я була дуже здивована. В ту мить зайшов в кімнату мій Микола, тоді ми вперше мали серйозну розмову з Галиною. Микола відверто сказав, що поки батьки живі, вони житимуть в своїй хаті, нехай сестра сама вирішує свої проблеми.
Через хвилину, Галина вже покинула батьківську хату, і досі з Великодня ще не приїжджала до нас. Я батькам своїм, звісно, нічого про ту розмову не розповідала, адже знаю, що вони дуже засмутяться через це, адже це їх рідна дитина, а виявилося, що зараз не думає про них, а лише користь шукає.
Я не можу зрозуміти Галину, невже вона не цінує батьків, і може жити лише для себе? Як вона там спокійно спить, знаючи, що батьки дуже старенькі, і їх скоро може не стати? А вона з нами геть не спілкується. Як вона про гроші зараз має думати лише?
Чи варто зараз батькам говорити про ту розмову? Адже вони її люблять. Чи варто, щоб вони знали про це?