Моя невістка Оксана просто окупувала мою кухню, сил і порятунку вже немає!
З початком повномасштабного син Павло пішов захищати рідну Україну, а невістку Оксану з 5-річною онучкою перевіз з Ірпеня до мене у Франківськ – тут, мовляв, надійніше і безпечніше.
В Ірпені у них орендована квартира, у якій вони жили 5 років і досі продовжують за неї платити, бо там речі, а ще є нова квартира, яку вони купили в новобудові, але не встигли ремонт зробити і переселитися туди.
Невістка працює у якійсь фірмі економістом віддалено і непогані гроші заробляє, на скільки я розумію, бо живуть вони з онукою на широку ногу, мене смаколиками дорогими теж балують – червона рибка, дорогі сири-ковбаска і все таке.
Але тільки уявіть – Оксана Сидить за ноутбуком 7-8 годин на день у різний час протягом дня. І все б нічого, якби вона робила це не на кухні і інколи мені щось допомагала. Син мені переводить на карту 10 000 гривень щомісяця, на тому і все.
Допомагати мені Оксані ніколи, адже вона працює, вся в роботі, після якої треба йти з донечкою гуляти на вулицю, на майданчики, в парки. А я, між іншим, теж на роботі, а коли повертаюся – готую, прибираю, перу, прасую.
Раніше кухня у мене була місцем такого собі мого релаксу, але Оксана у мене його забрала. Працювати у тій кімнаті, де вони сплять з малою, вона не може: мовляв, там кругом простір для ігор Соломійки, та і дитині шкідливо бавитися біля постійно увімкненого компу.
До того ж, Оля їсть, коли працює, це в неї спосіб життя вже такий, вона не хоче окремо витрачати час на вживання їжі не під час роботи.
От і погляньте, як у мене невістка влаштувалася! Син служить, а вона, бачте, працює! Заробляє на ремонт нової квартири, який вони тепер невідомо коли зроблять і чи будуть там жити взагалі.
Зайняла всю кухню, день і ніч там, і з дитиною гуляє, а більше нічогісінько не робить. І ось це вже півтора роки – я не господиня у себе в оселі, навіть ноги не посидіти не попарити на кухні перед телевізором!
І попробуй їй щось дорікни -на все у неї раціональне пояснення, а я вигадую причини для конфлікту. Ось таке у мене життя настало, без права голосу у власній оселі. Що робити далі? Ще одну орендовану, як сказав син, вони не потягнуть, та й немає сенсу, адже я сама у двушці.