– Ти маєш мене пробачити, адже ми – сім’я, і кожен може оступитися. Вона для мене нічого не означає, для мене найважливішими в житті є ти і наша донечка, – виправдовується чоловік і мало не плаче.
Але як йому вірити після того, як я про зраду дізналася? Хтось радить пробачити, хтось каже, що зраду прощати не можна, а я вже й сама не знаю, що мені робити. Я ж від свого чоловіка такого аж ніяк не сподівалася.
У шлюбі з чоловіком я вже 10 років, у нас є шестирічна донька. Відразу після весілля ми з чоловіком почали жити окремо, житло знімали. І лише нещодавно переїхали у свою квартиру.
Моя мама заробітчанка, вона підскладала грошей, і допомогла нам з придбанням житла. Мій тато завбачливо запропонував записати житло на когось з них, а потім вони перепишуть на мене або на онуку, але я не погодилася, сказала, що так ми з чоловіком за таких умов не будемо відчувати себе господарями.
Батьки погодилися на мою пропозицію, хоча і не були до кінця впевнені, чи правильно все це. За мамині заробітчанські гроші батько придбав для нас квартиру, і відразу оформив її на нас з чоловіком.
Передала мама гроші і на ремонт, так що нам з чоловіком залишилося від себе лише меблі купити. Дещо ми вже придбали, але то ще не все.
Я нарешті почувалася щасливою, навіть подумала, що хочу другу дитину. Наша старша донечка цього року піде в перший клас, власне житло тепер у нас є, можна і про декрет подумати.
Але те, що сталося потім, перекреслило всі мої плани. Якось я прийшла з роботи раніше, відразу пішла на кухню готувати вечерю, планувала зробити вареники, які так любить мій чоловік.
Коли повернувся додому Сергій, я попросила його сходити в магазин за сметаною, а заодно і за хлібом. Він без проблем пішов, але випадково вдома залишив свій телефон.
І саме в цей час йому прийшло повідомлення. Я не відкривала його, але ту частину, що висвітилася на екрані, я встигла прочитати. Було чітко зрозуміло, що в мого чоловіка є інша жінка.
Мені земля пішла з-під ніг. Поки Сергій повернувся з магазину, його речі у двох валізах вже чекали біля вхідних дверей. Він зайшов у квартиру, а я сказала, що все знаю і попросила його піти.
Чоловік зрозумів, що зараз не час говорити, тому не став нічого пояснювати, а забрав валізи з своїми речами і пішов до своєї мами.
Я ж всю ніч проплакала, думала, як тепер жити і що робити далі. Картала себе, чому не послухала батька, а поспішила оформити нашу квартиру і на Сергія також.
А на наступний ранок до мене приїхала свекруха, сказала, що нам треба поговорити. Ми сіли пити чай, обидві спочатку мовчали, бо що тут скажеш, коли і так все зрозуміло.
Вона заговорила першою. Виявляється, що 20 років тому моя свекруха була у такій же ситуації, коли дізналася, що у її чоловіка є інша жінка. І вона теж в запалі вирішила, що буде розлучатися, але потім піддалася на вмовляння чоловіка і зберегла сім’ю.
Свекруха мені сказала, що добре розуміє мене, як це непросто – пробачати зраду, але просила мене подумати, сказала, що тепер, коли діти виросли, і вони з чоловіком залишилися вдвох, вона зовсім не шкодує, що тоді прийняла саме таке рішення.
Може, вона і права. Але у мене ще свіжа образа. Тому я не знаю що робити, як правильно поступити.
Чоловік телефонує, пише, просить пробачити. Каже, що такого більше не повториться. А я не знаю, чи можна після цього йому вірити.
А що ви думаєте в цій ситуації? Чи можливе щасливе сімейне життя після зради?