Моя колишня свекруха зателефонувала мені вперше за багато років і запросила мене на свій 80-річний ювілей. Я ще довго вагалася, чи йти мені до неї, адже з її сином ми розійшлися не зовсім добре, та я вирішила, що ще подумаю, і пораджуся з своїм сином.
Зараз мені 55 років, я розлучена, живу сама, бо мій єдиний син вже багато років мешкає в Канаді. Вийшла заміж я ще в інституті, мій чоловік був старшим за мене на 6 років, і саме він наполіг на нашому швидкому одруженню, бо боявся, що мене після отримання диплому кудись відправлять працювати по направленню.
Так що ми зробили весілля, і на кінець 5-го курсу я вже народила дитину. Моє сімейне життя не склалося, я з чоловіком прожила неповних 5 років. Мій чоловік ніким і нічим, крім себе, не цікавився. В сімейному житті він виявився зовсім іншою людиною, дуже недоброю.
Мені не можна було фарбувати губи, не можна було купувати новий одяг, не можна було навіть без нього вийти погуляти. Зате йому все було можна, він для себе нічого не шкодував, і приходив додому коли йому заманеться. А коли я пробувала з ним сісти і спокійно поговорити, то він відразу казав, що якщо мені щось не підходить – ми розлучаємося і на тому все.
Я боялася його втратити, і не так заради себе, як заради дитини – хотілося, щоб мій син ріс разом з татом. Але це тільки мені цього хотілося, бо мій чоловік кинув нас при першій зручній нагоді. Він влаштував сцену на рівному місці, що я вийшла в магазин за хлібом з підфарбованими губами, зібрав свої речі і пішов від мене. А на наступний день він сам подав на розлучення.
Тоді я ходила до нього, просила пробачення (хоча сама не розуміла за що), благала його щоб він повернувся хоча б заради дитини. Та чоловік не став мене слухати, і я через якийсь час зрозуміла чому. У нього з’явився шанс виїхати за кордон, і він вирішив, що там і залишиться. А щоб нам не відправляти гроші, він з допомогою розлучення обірвав всі кінці.
Зрозуміло, що аліменти чоловік мені не платив, я навіть не відразу дізналася, що він за кордоном. Тому сина довелося мені одній ростити. Щоправда, час від часу онука забирали до себе батьки чоловіка, свекри дитину любили, і їм було навіть соромно за поведінку свого сина.
Я з усім справилася. Мій син виріс, вивчився, одружився, зараз живе і працює в Канаді. Він ще не вирішив, чи він там залишиться, чи додому повернеться, поки що так, а далі буде видно. Після дзвінка свекрухи я запитала сина, що мені робити – йти чи не йти мені до бабусі на день народження. Син порадив іти, і навіть передав 200 доларів їй в подарунок.
Я пішла, і навіть не очікувала, що мене там чекає. Гостей було небагато, лише близькі і рідні люди, серед яких був і мій колишній чоловік. Його я навіть не відразу впізнала, бо не бачила багато років. Вигляд у нього був не вельми. Виявляється, він нещодавно повернувся додому, і приїхав з пустими руками, з розрахунку, що у нього є батьківська квартира.
Але свекруха нас усіх дуже сильно здивувала – вона при всіх гостях сказала, що оформила дарчу на квартиру на свого єдиного внука, тобто мого сина. Чому вона так вирішила зробити, мені не відомо, але це її свідоме рішення. Всі папери вона вже почала оформляти.
Мій колишній чоловік був дуже незадоволений таким рішенням своєї мами, він сподівався, що він стане власником квартири, адже всі свої гроші він пустив по вітру, і зараз йому просто нема де жити.
Свято було зіпсовано, бо мій колишній чоловік став мене звинувачувати в тому, що це я щось підлаштувала, хоча для мене це стало не меншою несподіванкою, ніж для нього. Він образився на матір і пообіцяв, що так просто це не залишить.
Я впевнена, що він буде намагатися переконати нашого сина, щоб той відмовився від спадщини на його користь. І знаючи добрий характер сина, він може так вчинити. Тому що тепер робити, я не знаю.