Iдея міфічної слов’янської єдності пропагувалася щонайменше з часів Кирило- Мефодіївського братства. То затухаючи, то спалахуючи з новою силою, вона дошкутильгала до наших днів і виринула з початком бойових дій НАТО проти Югославії. Про це пише Сергій ГЕЙКО, вчитель історії, м. Берислав Херсонської області.
Слов’янський прапор знову замайорів на трибунах, а події на Балканах остаточно розкололи політично заангажовану частину населення України. Так, свої «за» і «проти» висловили Ю.Швед і І.Чапаєв («День» від 1.04.99). Не вдаючись до детальної полеміки, зверну увагу на фразу останнього, що «слов’яни завжди приходили на допомогу один одному — і за часів Суворова й під час Великої Вітчизняної війни». Постулат цей настільки наївний, наскільки й хибний, але вельми популярний серед не обтяжених історичними знаннями добропорядних громадян.
Оскільки І.Чапаєв відкидає чомусь можливість слов’янської взаємодопомоги в досуворовські часи, забудемо й ми міжслов’янську ворожнечу доби Київської Русі, Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Виговського, Мазепи. Почнемо з часів Суворова. Навіть нефахівцям відомо, й це особливо не приховувалося, з якою жорстокістю цей полководець придушив 1794 р. повстання братів-слов’ян поляків, винищивши майже все населення передмістя Варшави Праги. Та й три поділи Речі Посполитої, найбільший шмат від якої у XVIII ст. відхопила Росія, навряд чи є показником слов’янської єдності.
Якщо ж продовжити перелік взаємних образ, то варто згадати й Коліївщину, й Польські повстання 1830— 1831 рр. та 1863—1864 рр., і участь корпусу князя Понятовського в поході наполеонівської армії на Росію, й радянсько- польську війну 1920—1921 рр., і знищення Польської держави спільним наступом німецьких та радянських військ 1939 р. та наступний розстріл десятків тисяч польських офіцерів, інтернованих в СРСР (Катинь і т. ін.).
Чи візьмемо Першу світову війну, коли по різні боки фронту билися мобілізовані в російську та австро-угорську армії слов’яни — українці, білоруси, росіяни, поляки, серби, хорвати, чехи, словаки. Чи II Балканську війну 1913 р., коли проти болгар виступили брати-серби та чорногорці. Мало відома в нас, але вкрай кровопролитна війна тих же сербів і болгар 1885— 1886 рр. також не свідчить на користь слов’янської єдності. Поминаючи тут сербів, мусимо пам’ятати, якими відверто ворожими були їхні стосунки з українськими селянами й козаками після появи переселенців з Балкан у Південній Україні.
Приклади можна було й продовжити. Але химера слов’янського братства вкрай живуча. Причому ґрунтується вона виключно на необізнаності. Опитавши десятків зо три своїх знайомих (майже всі з вищою освітою), переконався, що ніхто (!) не просто не знає, а навіть ніколи не зацікавився: а що ж воно взагалі таке за поняття — слов’янство? Настільки вкорінилася уява про братство та єдинокровність народів, що входять до слов’янської мовної групи індоєвропейської мовної сім’ї. Оце й усе! На тому єдність і якась спорідненість закінчуються. Так само як закінчуються єдність, скажімо, французів, португальців та молдаван романською групою тієї ж мовної сім’ї. А що з того, що в одній групі — германській — перебувають німці та англійці? Не менш показово, що ворогуючі століттями араби та євреї відносяться до спільної семітської групи семіто-хамітської мовної сім’ї.
Також варто нагадати, що в переломні моменти своєї історії «старший» слов’янський брат — росіянин щось не надто покладався на своїх численних «молодших» братів, а звертався по допомогу до Англії, Франції, США, інших неслов’янських держав. З однієї трибуни проголошуючи анафему світовому військовому товариству, московські слов’янолюби з іншої трибуни благають допомоги у світового економічного товариства. З іншого боку, сам факт розвалу СРСР, СФРЮ, ЧССР, а ще раніше й царської Росії свідчить про відсутність будь-яких можливостей для реального братерства.
Тому, як на мене, слов’янський жупел давно зданий до архіву історії й зараз може використовуватися лише зашкарублими у своїх догмах політиками. Проте навряд чи будь-які аргументи зупинять охочих полякати слов’янством самих себе й собі подібних.