Мені вже 52 роки, і так склалося моє життя, що я працюю прибиральницею вже багато років, і за цей час бачила всяке. Робота в будинках заможних людей відкриває чимало деталей їхнього життя, але я звикла тримати дистанцію і нічого не помічати.
Це як негласне правило: робота зроблена — і на цьому все. Але ось в одній родині я випадково дізналася те, чого краще було б не знати.
Родина ця здавалась мені ідеальною, коли я вперше переступила поріг їхнього величезного будинку. Гарний чоловік Павло, який завжди вітався, вічно зайнятий бізнесом. Двоє дітей — хлопчик і дівчинка — виховані, милі, завжди привітні.
І господиня дому, Олена, — справжня красуня, завжди охайна, усміхнена, ніби з обкладинки журналу. Вони живли в великому заміському будинку, де все виблискувало: дорогі меблі, ідеальний порядок, простора кухня, на якій пахло свіжою випічкою.
Я прибирала у них двічі на тиждень, і ця робота була для мене однією з найприємніших.
Проте, чим більше часу я проводила в цьому домі, тим більше помічала дивні речі. Олена завжди виглядала дуже зайнятою, але я ніколи не могла зрозуміти, чим саме.
Вона не працювала, діти були у школі, і зазвичай, коли я приходила, в будинку панувала тиша. Іноді вона замикалася в кабінеті, іноді довго говорила по телефону, часто виглядала втомленою.
Одного разу, прибираючи в їхній спальні, я помітила на туалетному столику дивний предмет. Це був маленький ключик. Він не підходив до жодного з замків у будинку, які я знала, але чомусь я відразу звернула на нього увагу.
Поклала його на місце і забула про це, аж поки через кілька тижнів не натрапила на невеликий старий чемодан у гардеробній господині.
Чемодан стояв у дальньому кутку, під коробками з одягом. Я б і не звернула на нього уваги, якби одного разу, дістаючи коробку з зимовими речами, він випадково не відкотився до мене. На ньому був замок, і в той момент я згадала про той самий ключик.
Не знаю, що на мене найшло, але я вирішила перевірити. Відчинила чемодан і застигла від побаченого. Всередині були пачки грошей — багато грошей, так багато, що я ніколи в житті не тримала навіть частки такої суми в руках.
Поряд лежали якісь документи, яких я не торкалася, але побачила серед них паспорт із чужим ім’ям і фотографією, на якій була Олена!
Я різко закрила чемодан і повернула все на місце, ніби нічого не сталося. Але з того моменту спокою мені більше не було.
Кілька днів я вагалася: розповісти комусь чи ні? Що це за гроші? Чому Олена має паспорт на інше ім’я? Що все це означає?
Минулого тижня стало ще дивніше. Господар дому, чоловік Олени, вирушив у відрядження, і я прийшла прибирати, коли в будинку нікого, крім неї, не було.
Я чула, як вона з кимось розмовляє телефоном, і її голос був дуже схвильований. Вона казала щось про “переказ грошей”, про “все під контролем” і “жодних слідів”. Це ще більше мене збентежило.
Я не знаю, що тепер робити. Мовчати, робити вигляд, що нічого не знаю? А якщо вона дізнається, що я бачила той чемодан? Що, якщо ця таємниця небезпечна?
Це все дуже тривожить мене. Ніби я живу в якомусь детективі. Але, з іншого боку, це не моя справа. Їхній будинок, їхні секрети. Та чи знає про все це Павло?
Хоча інколи я думаю: чи варто повідомити поліцію? А якщо це все якось пов’язано з чимось незаконним?
Мені залишається лише продовжувати працювати і сподіватися, що нічого поганого не станеться. Але таємниця ця не дає мені спокою.