Мені виповнилось 44, коли не стало моєї дружини. Так склалося, що я не дочекався роковин, щоб одружитись вдруге. Моя нова обраниця ця значно молодша за мене. Юля всього на кілька років старша за мого двадцятирічного сина.
Наші стосунки — класичний службовий роман. Я її бос, а вона моя секретарка. Працюючи разом я зрозумів, що починаю закохуватись. Дівчина відповіла взаємністю.
Родичі моєї покійної дружини не схвалюють мій вибір. Їх також обурює, що я так швидко знайшов їй заміну. Але чого мене повинна хвилювати чиясь думка.
Якщо чесно, я ніколи не кохав свою першу дружину. Покликав її заміж лише тому, що вона чекала дитину від мене. Усі ці роки я був її вірним лише з поваги.
Єдине, що мене хвилювало, це те, як сприйме мої нові відносини син. Зараз він навчається в університеті, а моя обранець ця майже такого віку як він сам.
Виявилось, що недарма я хвилювався. Син був шокований моїм вибором. Хоча я попередив його за кілька тижнів до приїзду, але їх знайомство з Юлею не пройшло гладко. Денис не втрачав нагоди, щоб зачепити її образливим коментарем. Постійно наголошував на нашу різницю у віці. Я йому пояснював, що з віком він мене зрозуміє. Але мої аргументи мало чим допомагали.
Та якось ситуація кардинально змінилась. Осталось це після того, як я повернувся з тривалого відрядження. Новорічні свята син та моя нова дружина провели разом їх немов підмінили. Звикли колючі зауваження та постійне незадоволення. Вони посміхаються одне одному, був хороші приятелі. А мене не покидають думки, що між ними виникла щось більше, ніж дружні стосунки.
А що? Вони майже ровесники. Це я вже стариган на їхньому фоні. Та невже син здатен на такий підлий вчинок? І Юля — вона ж мене кохає. Але сумніви та підозри не дають мені спокою. Тепер, навіть, боюсь лишати їх на самоті. Я ще хочу стати батьком вдруге, а не дідом для дітей мого сина та моєї молодої дружини.