Я давно немолодий вже чоловік, а на старості років таки щиро закохався, що й не віриться самому, так склалося в моєму житті.
Порадитися зараз зовсім ні з ким, адже чоловікам зрідка хтось співчуватисе, а справа у мене особиста та досить таки непроста для мене, тому прошу у вас, шановні читачі, якоїсь слушної поради, зауважень або навіть засуджень, якщо завгодно, лишень би допомогло.
І все ж, для мене важливіше за все будуть об’єктивні коментарі, якщо хто зрозуміє мої почуття та ситуацію, в якій я опинився на сьогоднішній день.
Імена, зі зрозумілих причин, я називати не буду, вже вибачте мене за це, своє географічне розташування – теж, прошу розуміння, а ось суть опишу ту, яка вона є насправді, щоб і у вас бачення було.
Моє життя складається зараз досить непросто та я не знаю, як вирішити все це.
Почну з того, що живемо ми зі своєю дружиною трохи більше 30 років разом у шлюбі. Мені зараз 60 років, а дружині моїй – 57, є у нас син, він сімейний вже, живе він від нас далеко і самостійний.
Коли наш син одружився та залишив нас з матір’ю і поїхав від нас 5 років тому, ми з дружиною відчули якусь незрозумілу душевну порожнечу, яка ставала все більшою з кожним днем.
Але це нас не зблизило, а навпаки – лише роз’єднало. Таке враження, що лише дитина нас й зближувала, більше нічого спільного за всі ці роки у нас вже не було.
Я своїй дружині пропонував – давай продамо свою квартиру, поїдемо з тобою в село, купимо там будинок, там чисте повітря, змінимо хоч так своє життя. Але вона міська людина, їй це не цікаво зовсім.
Але моя дружина зовсім не проти була, щоб ми купили дачу для літа. Так і зробили ми навесні.
Тільки ось літо, проведене на нашій дачі, у неї не викликало зовсім ніякого захоплення. Копати, садити, солити огірки на зиму, виявилося їй не до душі.
Для неї, як не дивно, було головне, щоб в будиночку був телевізор для серіалів та жіночих ток-шоу. Моя дружина мені відразу потім так і сказала: кожному – своє.
Я порався весь час сам в городі, а дружина просиділа майже все літо перед екраном телевізора. Якщо я просив щось допомогти, у неї раптом «включалося» якесь недобре самопочуття.
Я дуже добре помітив – з виходом на пенсію вона стала скаржитися на неіснуючі недуги, чого я зовсім не розумів, і саме тоді, коли їй це вигідно. Але варто мені тільки звільнити її від обов’язків та якоїсь роботи, дружина відразу ніби на світ народжується.
Після того я пропонував дружині повернутися на роботу, працювати та заробляти – не хоче теж. Взагалі, сумно зовсім з нею стало, навіть поговорити нема про що з людиною, з якою прожив разом 30 років, а вона тобі тепер виявилася зовсім чужою.
А навесні у нас взагалі відносини зіпсувалися. Я хотів назад на дачу, вона і чути про неї не хотіла про це. Сказала, що я там сам можу жити, а їй не подобається ні грубка, ні дерев’яний будинок. Загалом, з легкістю мене відпустила, навіть рада була, що мене не буде і вона зможе побути сама.
Дружина тоді відразу сказала:
– Їдь туди на все літо та хоч на всю зиму, якщо бажає дужа!
Мені так прикро стало. Вона обіцяла іноді приїжджати, але жодного разу не приїхала за всю весну. Іноді друзі лише до мене навідувалися, щось допомагали нам, відпочивали ми.
Їхав назад я за 80 км, але одну ніч в квартирі переночував і знову хочеться на дачу, там так добре мені, душа відпочиває, спокій постійний: свіже повітря, садок, город, і тягне назад. І не лише через дачу.
Вийшло так, що зустрів я в селі самотню жінку, свою сусідку Уляну. Їй трохи за 50 років, добра людина, має веселу вдачу і красива жінка.
Спочатку сусідка Уляна навіть спілкуватися зі мною не хотіла, уникала зустрічей, мовляв, я – одружений чоловік і це буде якось не гарно зовсім.
Я її до себе запрошував на чай, але вона прийде на якусь годину, прибере, смачненьке з собою що-небудь принесе і йде.
А якось я чекав в гості дружину, сам все наготував, а вона ввечері телефонує, і як завжди говорить, що їй недобре та не приїхала, замість неї прийшла сусідка, та й залишилася. Ось з цього дня і почався у нас роман, який багато чого змінив в моєму житті.
Додому я так і не повернувся, після того, заїжджаю тільки разів зо два-три на місяць, дружині кажу, що саджу щось на городі, збираю врожай, та й курей я вже там завів і кроликів, щоб мати своє господарство невеличке, адже молоко можна тут в бабусь теж купити, в цих будинках багато людей живуть цілий рік, є грубки для опалення. Хоча в загальному і наче правду кажу.
З Уляною ми зараз мовчимо, як можемо, начебто поки чуток по селу немає, але вже поглядають на мене скоса. Або мені так здається?! Багато хто знає, що в мене є дружина, багато хто знайомий з нею, коли та в магазин ходила і спілкувалася тут з людьми.
Але я хотів би не зважати на всі ці заборони, розлучитися з дружиною та одружитися з Уляною. Я про це їй ще не говорив, вона б зраділа, але тримає мене одне – а що скажуть люди про мене.
Хоча життя таке коротке, на жаль, що іноді хочеться бути рішучішим і будувати своє щастя навіть на старості років.
Як я вже і говорив – приїжджають до мене друзі, вони наші спільні з дружиною, боюся, що вони встануть на її сторону, відмовляться від мене, відвернуться і я залишуся сам.
Сумно за Уляну і шкода її, адже її тутешні бабусі засмучуватимуть щодня своїми плітками, мовляв – розлучниця, а вона тримає марку перед усіма.
Трохи й шкода свою дружину, адже ці всі процедури з розлученням мало приємні у такому віці, але зате я точно залишу їй всю квартиру. хоча, з іншої сторони, хоч ми одружені, але люди якісь чужі стали між собою. Я думаю, що наше розлучення вона легко сприйме.
Не знаю, як до всього цього поставиться наш син, хоч він нами зараз зовсім не цікавиться, лише телефонує зрідка. І все ж – стоїть якесь хвилювання нового життя, щось не пускає мене, не дає зробити вибір правильний. Що мені робити? Адже фактично життя нове у мене лише починається, хоча я вже немолодий! Та й дружина зовсім відвернулася від мене.
Я хвилююся зараз за все: що люди скажуть, як поведе себе дружина, чи не дуже це засмутить її, що скаже наш син? Але чи варто берегти мені наш шлюб, якщо ми в ньому давно не щасливі, лише заради людей?