Мені 39 років, я успішна журналіст-фрілансер, пише про бізнес у багато відомих видань. Реалізована у професії і матеріальних досягненнях – є квартира-студія в новобудові в Києві, є машина.
Дорого вдягаюся, доглядаю за собою, подорожую по можливості і постійно розвиваюся. Але я абсолютний нуль в особистому житті. Немає родини, коханого чоловіка, дітей і навіть справжніх друзів. А рідня “любить” за фінансову складову.
Я незаміжня і навіть не у стосунках. Мама каже, що хлопці таких самодостатніх жінок просто побоюються і уникають. Але мене це не втішає. Мабуть, мама має рацію, бо мені зустрічаються або ті, хто хоче жити за мій рахунок, або одружені.
Одних приваблює мій достаток – квартира, машина, інших – зовнішність, але тільки щоб гарно провести час. А я хочу серйозних стосунків, сім’ю, дітей.
Недавно познайомилася з хлопцем, вирішила поводитися інакше, ніж завжди. Він сказав, що я якась дивна, неприродна. Після першого побачення зник. Знову я щось зробила не так! Я довго готувалася до цього побачення, вибирала сукню, але все марно, він також одразу зник.
Я вже зневірилася, що вийду заміж, взяла собі кошенятко, щоб не було так самотньо. Я навіть згодна на цивільний шлюб, але на моїх умовах. Для мене не такий вже важливий штамп у паспорті, я сучасна жінка.
Хоча я прекрасно розумію, що серед чоловіків після тридцяти навряд чи є вільні, а розлучені з дітьми і аліментами мене не приваблюють. Можливо, у мене просто завищені вимоги?
Сумно дуже, адже я маю все, що приваблює чоловіків. Я красива, впевнена в собі, забезпечена, всього досягла сама. Але самотня і тихо з сумом спостерігаю за заміжніми знайомими.
Можливо, вам зі сторони видніше, що зі мною не так?
Фото – авторське.