Те, що совок дозволяв деяким привілейованим військовим чиновникам витворяти по відношення до підлеглих їм солдатам і просто по відношенні до цивільного населення просто вражає. І те, що робить сьогодні путін не несе нічого нового, тому ми повинні дуже чітк розуміти із яким злом маємо справу. Не існує ніякого рузького міра є лише пекельна репресивна машина, яка працює на забезпечення божевільних амбіцій тирана.
В Оренбурзькій області Росії 14 вересня 1954 року, на і під керівництвом маршала Жукова були проведені ядерні випробування в рамках військових навчань. Бомбардувальник скинув тоді з висоти 13 км ядерну бомбу потужністю 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті, яка була підірвана на висоті 350 м. У результаті багато учасників цих навчань отримали різні дози радіоактивного опромінення.
Так вийшло, що жертвами маневрів зі застосуванням атомної бомби стали не тільки військові, забезпечені хоча б мінімальним захистом, а й цивільні особи, котрі працювали у військових частинах. Всі вони дали підписку про нерозголошення. Дані про ці випробування досі засекречені, проте приховати важкі наслідки для здоров’я людей виявилося неможливо.
Точне число загиблих від наслідків упливу радіації в результаті Тоцьких випробувань не встановлено дотепер. З очевидцями тих подій 55-річної зустрівся кореспондент «Радіо Свобода». «Страшний вибух, земля захиталася, посипалося зверху, гриб ось цей пішов, потім почав завертатися клубами», — згадує Лідія Лебедєва, якій за кілька днів до атомного вибуху виповнилося 17 років.
На Тоцькому полігоні вона разом із іншими учнями кулінарного училища відбувала практику в офіцерській їдальні. 14 вересня їм, неповнолітнім, як захист від радіації запропонували тільки ковдру.
«Вони там були екіпіровані, в бахілах, на них — комбінезони, протигази у них були. А мені веліли ковдру з розкладачки взяти», — обурюється жінка.
Цими ж ковдрами дівчата накривалися ще 40 днів, з полігону їх вивезли тільки 25 жовтня. А через вісім років Ліда Лебедєва народила доньку. «Дівчинка народилася хворою зовсім, без розумового та фізичного розвитку, — пустила сльозу жінка. — Пролежала вона 12 років. Зростом була з чотирирічну дитину, а кінцівки — як у півторарічної Через три роки після неї народився син, у нього була знищена вся ендокринна система».
У зоні Тоцького радіоактивного сліду за 50 років народжуваність знизилася майже втричі, а число вроджених аномалій виросло в 1,6 раза. Онкозахворювання в Оренбурзькій області — друга причина смертності населення після серцево-судинних. «Всі, хто отримав велику дозу радіації, померли відразу, впродовж року, — розповідає лікар-онколог Володимир Барановський. — За нашою території захворюваність висока, по Бузулукському району і по Бузулуку вона перевищує середньообласний показник».
Бузулук розташований за 50 км від місця вибуху, Оренбург — за 200, а Сорочинськ — за 30. Тоді ніхто навіть не намагався перешкодити проникненню місцевих жителів на небезпечну територію. «Ліс цей обгорів після атомного вибуху, — ділиться Валентина Сотникова, мешканка Сорочинського району. — Люди намагалися ще з цього лісу собі житло будувати, тому що безхазяйний був ліс, нікому не потрібен, люди зрізали все і будували житло. Два-три роки жили в цих будинках — і вмирали».
Крім 45 тис. військовослужбовців, від радіоактивної хмари постраждали більше 10 тис. мирних громадян, жителів довколишніх сіл. Лідія Лебедєва, котра стала інвалідом в 43 роки, свою безпосередню участь у випробуваннях мусіла доводити кілька років.
«1544 рублі сьогодні становить компенсація. У цю суму включені зубопротезування, проїзд по Росії раз на рік, міський проїзд, 50 % за радіо і 50 % за телефон. Бракує цих грошей. Навіть не знаю, як висловитися ще», — бідкається жінка.
Зараз у зоні ядерних випробувань у 58 населених пунктах проживають близько 40 тис. людей. За весь час жоден із них не отримав реальну допомогу від держави, яка компенсувала б втрачене здоров’я чи втрату родичів.
Олег Леусенко