Масниця, Сирниця, Сиропусний тиждень, Колодка, Колодій, Запусти, Пущення, Туриця…
Останній тиждень перед Великим Великоднім постом у православних християн завжди вважався святковим. Про це пише Україна для українців із посиланням на life.pravda.com.ua.
Нині він найбільш відомий як Масляна – хоча так цей тиждень в давнину звався тільки у прикордонних з Росією регіонах.
Етнограф Галина Олійник розповіла для “Української правди. Життя”, як наші предки святкували “запуск” Великого посту, чим гуляння відрізнялися від російських, та що було на свято на столах у господинь у XVII столітті.
“Масляная” – це не Масниця!
Галина Олійник зазначає, що універсального обряду та способу святкування Масниці для всієї України ніколи не було.
В кожному регіоні завжди були різні назви для свята, днів тижня у ньому та обрядів. Водночас, сенс свята зберігався і був спільним для всіх.
У Масницю у вкладали багато. Це і фактично перше весняне свято, і прощання із зимовим циклом свят, і поступова зміна раціону.
“Звісно, в основі Масниці лежать багато язичницьких символів та традицій, – каже етнограф.
Але це ж нормально, ми не сироти, ми ростемо на традиціях наших предків. Нове замінює старе, але зберігає частину його рис.
Масниця це не тільки прощання з повним зимовим циклом, це своєрідне карнавалє – кінець м’яса (карнавал від carne vale, у перекладі з латинської “прощай, мясо”, – ред.).
Не дарма казали: як Масниця сьома (сьомий тиждень після Різдва – ред), то поїсться з дахів солома”.
Вік окремих обрядів, які проводили на Масницю, становив близько 2 тисячі років.
Це свято також тісно пов’язане з поминанням предків. Адже субота на Переступному тижні (передостанній тиждень перед постом – ред.) – була однією з трьох субот на рік, які душі випросили у Бога, щоб повертатися на землю, каже Галина Олійник. Дві інші такі суботи – перед Трійцею та Дмитрієм.
У цей тиждень було прийнято не лише веселитися, а й очищатися перед постом. Важливо було попросити пробачення у всіх, кому міг чинити щось лихе.
Етнограф вважає, що наше сучасне уявлення про Масляну – наслідок радянізації України, більшовицького режиму. Влада штучно намагалася створити один народ і замінити усі звичні традиції масовими святами та “пиятикою”.
Навіть в давнину у Московському царстві Масляну або “Масляніцу” традиційно відзначали “блінами”, кулачними боями, катанням на санках, запряжених кіньми, каже жінка.
Натомість, в Україні над “блінами” переважали вареники, й святкували запуск посту зовсім по-іншому.
Меню на Масницю – українську “Масляну”
Попри те, що найзвичнішою стравою у ці дні для нас є млинці, у давнину в Україні їх не пекли.
Натомість у кожній хаті були вареники. Найчастіше їх готували з сиром – не дарма ж Сиропусний тиждень або Сирниця.
Маленькі вареники – це сучасна традиція. В давнину вони були величезними, з великою кількістю начинки.
Однак на цьому раціон наших предків не обмежувався. В цей час споживали рекордну кількість масла та сметани, а також страв, які можна було приготувати з ними.
“Схожими на млинці були наші налисники з сиром.
Запікали молочні каші, малаї (малай – вчинений невеликих розмірів хліб або корж з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна, – ред.), молочні киселі, сирники, вермішелеві та яєчні запіканки, на житньому чи гречаному борошні пекли дужики (поминальний продовгастий хліб).
Крім того, випікали багато солодощів. Могла на столі бути і риба, і яйця. Все, крім м’яса”, – розповідає Галина Олійник.
“Бліни” смажили лише на Слобожанщині та Чернігівщині – в прикордонних регіонах.
Не обходилося, звісно, застілля і без спиртного. У той час варили мед та пиво. Мед (медовуха) і стала праобразом нинішньої горілки.
Водночас, етнограф зазначає, кожен регіон мав свої особливі страви.
Серед них “запікані вареники”, які були поширені на Черкащині. Вареники відварювали, поливали маслом та сметаною, а потім запікали в печі. Кажуть, страва мала абсолютно інший смак, аніж звичні нам вареники.
А ось кілька рецептів страв на Масницю від відомої української кулінарки Дарії Цвек
Молочний кисіль
- 900 г молока
- 100 г цукру
- 75 г кукурудзяного крохмалю
- ваніль до смаку
Молоко проціджують у каструлю, нагрівають до кипіння, додають цукор і знову доводять до кипіння. У гаряче молоко вливають заздалегідь розведний холодним молоком крохмаль і, безперервно помішуючи, варять на слабкому вогні 3-4 хвилини.
У готовий кисіль додають ваніль. Розливають у посуд, посипають цукром і охолоджують. Перед поданням до столу поливають сиропом.
Налисники з сиром
Тісто:
- 150 г борошна
- 1 яйце
- 0,5 склянки кип’яченої води
- 0,5 склянки молока
- на кінець ножа солі і цукру
Начинка:
- 250 г сиру
- 50 г цукру
- 2 яйця
- ваніль
- 1 ст. л. варення (яке смакує)
Борошно розвести водою і молоком, додати яйце, сіль, цукор. Збити до однорідної маси. Розігріти сковорідку, злегка змастити жиром і наливати тісто тонким шаром.
Спечені млинці змастити начинкою, загорнути і підсмажити на вершковому маслі. Подавати гарячими, посипавши цукровою пудрою.
Малай з сиром
- 100 г кукурудзяного борошна
- 150 г сиру
- 4 яйця
- 150 г цукру
- 0,5 склянки кислої сметани
- лимонна есенція
Жовтки розтерти з цукром, всипати перетертий крізь сито сир, додати сметану, борошно та кілька крапель лимонної есенції. Все разом старанно вимісити і лишити на 30 хв.
Через півгодини масу вимішати з піною збитих білків, викласти у змащену і посипану сухарями форму. Пекти годину за температури 210-250 градусів за Цельсієм.
Три тижні гуляло все село!
В традиціях кожного регіону була своя обрядовість. До свята ретельно готувалися – як і до Великодня чи Спаса. Подекуди навіть білили стіни хати, підводили долівку (земляну підлогу – ред.).
Масниця, Запусти чи Пущення до XVII століття святкувалися три тижні.
Перший тиждень був Всеїдний – тоді кожен день можна було їсти м’ясо.
Другий – Переступний (або ще Гижковий, Рябий). Їсти м’ясо все ще можна було в усі дні, окрім середи та п’ятниці.
Останній тиждень перед постом, власне, і звався Масницею або Сиропустом або ж Колодієм.
“Останній тиждень був найпомпезніший. Ми звикли, що перебранці (перевдягання, – ред.) були тільки на Різдво.
Але ж Масниця була також цілою інтермедією, домашнім театром. Гуляння були дуже шумні, всі веселилися. Особливо “відводила душу” молодь, тому що вечорниць не буде аж до вересня!
Після посту буде “вулиця”, але вечорниці почнуться разом з осінню”, – розповідає етнограф.
Кожен день Масниці мав свою назву. І вони також відрізнялися в регіонах. Наприклад, на Київщині та Житомирщині понеділок звався Окаянним, вівторок – Веселою, середа – Бабською або Широкою, четвер – Масним або Жирним, п’ятниця – Конечною.
“В більшості регіонів вихідні дні не мали назв. На Масничному тижні закоханих вже не вінчали, – зауважує Галина Олійник.
Цікаво також, що в Росії назви днів тижня були зовсім інші, з іншим значенням і смисловим навантаженням. Наприклад, понедельник – Встречник, Вторник – Целовальник, среда – Лакомка і так далі”.
Колодка і Колодій
Одна із назв свята – Колодій або Колодка. Саме традиції, пов’язані з цими назвами, мають найдавніше коріння, яке може сягати ще часів Трипільської культури.
Колодій – в давньоукраїнській міфології бог шлюбу, любові та злагоди. Колодій нагадує молоді та їхнім батькам: “Не женився єси, то колодку носи!”, звідки й пішла традиція в’язати колодку.
Колодки могли бути ось такими
Хлопцям, які не одружилися за рік, прив’язували до руки колодку. В’язали і дівчатам, але рідше.
Колодка – це спокута. Вона не обов’язково мала бути справжньою, каже Галина Олійник.
“Це могло бути велике поліно або невелика колодочка з долоню розміром, витесана та шліфована колодка розписом. Або навіть – згорнутий сувій полотна чи ляльку”, – пояснює експертка.
За традицією колодку хлопець сам не міг зняти, це мала зробити дівчина, а він за це повинен був відкупитися від неї. Нариклад, солодощами, або якщо хлопець хотів одружитися на цій дівчині, то хустка.
Або навіть такими. Справжніми витворами мистецтва
Водночас, навіть у тих регіонах, де такий звичай був, його обрядовість була різною.
“На Гуцульщині, наприклад, не було традиції колодки, зате залишилося реліктове поняття “віддати колодку”. Тобто, розумієте, в’язати – нема, а викупити – є. Робили це на Великдень, а “колодками” були дві однакові писанки.
А на Вінничині був звичай волочити колодку. Люди знаходили на вулиці колоду, вирішували, до кого з нею йти (мала бути сім’я з неодруженим хлопцем). Вони тягнули ту колоду до двору, починали “ганити” хлопця, вигадувати про нього всілякі капості. Щоб ті нарешті заспокоїлися, мати виставляла їм могорич. Вони вгощалися і йшли до іншої хати”, – описує традиції етнограф.
Існувало й інше трактування та традиція. Мов, Колодка, Колодій – символ того, що сонце піднімається вище по своєму небесному колі, тобто “коло діє”.
На Житомирщині і Київщині з Колодієм був пов’язаний кожен день останнього тижня перед постом. Люди вірили, що якщо вони виконають звичні їм обряди, всяка біда омине їх у році.
“З цією традицією пов’язано і те, чому понеділок називався Окаянним. Бо чоловіки в цей час були небажаними в хаті та пропадали в корчмі.
Тим часом в одній з хат збиралися заміжні жінки. Вони розігрували справжню інтермедію. “Ой, кумо, що це ви так погано себе почуваєте? – Оце ж, певно зараз родю! – пояснює Галина Олійник.
Розмови могли бути геть різні, згадувалися різні випадки з життя, обговорювали спогади. Потім сідали за стіл і починалися святкування.
І тільки ввечері “підтягувалися” чоловіки. Казали “Колодій родився”, – додає пані Галина.
Другий день – вівторок – святкували хрестини. В селі повністю відтворювали обряд хрестин, вибирали хресних батьків Колодієві.
“У середу – були похристини. Приходили всі, хто не встиг прийти в понеділок чи вівторок в гості.
В цей день був найбільший “розгуляй”. У ньому вже брали участь і неодружені, і чоловіки, і діти. Все село гуляло.
Але треба розуміти, то не був якийсь такий “запій”. Це були “структуровані гулялля”, люди бавилися в межах дозволеного, в межах обрядовості”, – розповідає історик.
За “сценарієм” інтермедії в четвер Колодій вмирав, у п’ятницю його ховали, в суботу – “притопували”.
“Щодо вуличних гулянь, серед інших була ще така забава: хлопці дівчат возили на фуркалі. Це вбивався стовп, до нього прибивали від воза дві палки, до однієї прив’язували сани, а за другу хлопці крутили. Але ніяких кулачних боїв у нас не було”, – додає жінка.
На Масницю не можна було робити тяжку домашню роботу – ткати, рубати, прясти конопель, білити, шити та вишивати. У Всеїдний тиждень не купували поросят– казали, “бо з них буде сала не їсти”.
Вже у XVIII столітті її святкували тільки один тиждень. Врешті вона звелася до святкування двох-трьох днів.
Автор: Людмила Панасюк, УП. Життя
Всі фото надала Галина Олійник.