– Якщо така справа, то забирайте тата, я все розумію, – сказала Марія, друга дружина мого батька, і витерла з свого уже зморшкуватого обличчя скупу сльозу.
Ми з сестрою стояли на її подвір’ї, і не знали, що нам робити. Ми і справді приїхали за тим, щоб забрати тата додому. Про це нас попросила наша мама. Вона добре все обдумала, і вирішила, що чоловіка варто залишити в сім’ї.
Наші батьки, проживши 20 років, вирішили розлучитися. Ініціатором розлучення була мама. Ми з сестрою на той час вже були студентками, і розуміли, що у батьків своє життя, а у нас своє, хоча, звичайно, нам дуже хотілося мати повну сім’ю.
Батьки наші, все ж, розлучилися. Тато зібрав у валізи свої скромні пожитки і повернувся в село, звідки він був сам родом, став жити спочатку у своєї мами. А через якийсь час він зійшовся з місцевою вдовою, Марією. Вона не мала ні чоловіка, ні дітей, сама жила у будинку.
Марія була старшою за нашого батька майже на 10 років, але виглядала дуже добре, і господинею була хорошою, так що батькові нашому у неї було дуже добре. Вони не розписувалися, але прожили разом років 4.
У мами ж нашої особисте життя не складалося. Після розлучення вона ці 4 роки жила сама, бо ми з сестрою роз’їхалися вчитися хто куди. А коли я оголосила, що збираюся заміж, мама заявила, що треба батька повернути в сім’ю.
– Як ти собі це уявляєш? У тата є дружина, вони чудово живуть, – кажу я мамі.
А вона мені відповіла, що єдиною справжньою дружиною є вона, бо вона з ним шлюб в церкві брала, і дітей йому народила.
– Хочеш гарного весілля – їдьте і повертайте батька додому, щоб люди з нас не сміялися, – заявила мама.
Можете собі уявити, як нам було незручно перед тіткою Марією. Вона ж до нас завжди добре ставилася. Але знаючи мамин характер, ми розуміли, що якщо ми цього не зробим, то буде ще гірше.
Ми пояснили ситуацію, тато сказав, що йому треба подумати до ранку. А на наступний день він попросив у Марії пробачення, і сказав, що заради дітей повертається в сім’ю.
Тільки от нічого доброго з цього не вийшло. Весілля ми зробили, спочатку мені, а згодом і сестрі. Ми стали жити окремо, а мами з татом як життя не клеїлося, так нічого і не змінилося.
Потім мама, взагалі, зібралася і поїхала в Грецію до своєї сестри, начебто, на заробітки. Тато залишився сам біля хати, з великою господаркою.
Ми з сестрою приїжджали йому допомагати на вихідних, але протягом тижня він сам справлявся з усією роботою – і з городами, і з господаркою.
А якось ми приїхали до нього, а він сидить і плаче. Каже, що йому з села зателефонували, мовляв, тітка Марія захворіла.
Ми з сестрою пообіцяли батькові, що поїдемо і провідаємо її. Коли ми до неї приїхали, то побачили, що ситуація і справді була серйозна. Ми відразу відвезли тітку Марію в лікарню.
На щастя, ми встигли і вона поступово стала одужувати. Оскільки, крім нас у неї нікого не було, то ми з сестрою домовилися по черзі їздити до неї.
Так тривало 2 роки. На жаль, потім тітки Марії не стало. Коли відкрили заповіт, то виявилося, що все своє майно вона заповіла моєму батькові, бо і справді дуже його любила.
Коли про це дізналася моя мама, вона зчинила такий крик, що словами не передати. Вона не вірить, що батько тут ні до чого, і що це лише ми з сестрою їздили до мачухи, тато там жодного разу не був.
Нас мама вважає зрадницями, тата теж, і як їй тепер пояснити, що ми просто по-людськи хотіли їй допомогти, а вона нам за це віддячила?
Фото ілюстративне.