– Мамо, в сенсі ви будете з нами жити в одному номері? Ми ж вам зняли окремий номер, чудовий, з видом на гори і річку, – я намагалася тримати себе в руках.
Свекруха дивилася на мене наївними очима, кліпала віями й майже винувато сказала:
– Ну ви ж розумієте, як мені самотньо останнім часом. Ну не хочу я жити сама в одній кімнаті.
Моя щелепа майже відвисла. Ми з чоловіком Данилом місяць планували цей відпочинок у Карпатах. Двом нашим дітям – трьом і п’яти років – потрібне свіже повітря.
А свекруха кілька місяців тому овдовіла, і ми вирішили зробити їй приємне: забронювали для неї окремий номер у гарному готелі в Микуличині.
– Але ж, мамо, – втрутився Данило, – ми для вас спеціально взяли номер із балконом. Ви ж любите вид на природу.
– Та я люблю, – зітхнула вона. – Але коли я сама, то мені тривожно. А раптом щось станеться? Ви ж не залишите мене одну?
Ми мовчки переглянулися. Чи можна їй відмовити?
День 1.
Свекруха оселилася в нашому номері. У двомісному. Ми всі: я, Данило, діти й вона.
– Ой, як тут гарно! – раділа вона. – Але тіснувато. Можна я на цьому диванчику? А дітки хай сплять із вами.
Діти, які й так звикли ворушитися, коли сплять, забрали нашу половину ліжка. Ми з Данилом ледь помістилися на краю. Свекруха, як нам здалося, спала як немовля – солодко, глибоко й голосно хропіла.
День 2.
На сніданку шведський стіл був ідеальний: омлети, круасани, млинці, кілька видів сирів, і навіть форель.
– Доню, – звернулася свекруха, підсунувши мені свою тарілку, – а можна ти мені форельку відразу почистиш? Я сама не вмію, там кісточки.
Я зітхнула й заходилася чистити рибу. Чоловік втупився у телефон, щоб уникнути очей матері.
– А для діток ти не хочеш взяти йогурт? – додала свекруха. – А то вони щось малувато їдять.
Ми із Данилом усміхнулися приречено.
День 4.
Екскурсія до водоспаду перетворилася на щось схоже на перегони із перепонами.
– Ой, а як високо, – бурмотіла свекруха. – Ви точно впевнені, що там безпечно?
Ми зупинялися кожні 10 хвилин: то вона втомилася, то діти захотіли пити, то всі разом захотіли знову донизу. В результаті, до водоспаду ми дійшли майже через дві години – втомлені й мягко кажучи роздратовані.
День 7.
Я вийшла з ванної, сподіваючись трохи відпочити, і побачила, як свекруха сидить із моїм телефоном.
– Мамо, ви що робите?
– Ой, доню, я побачила, що ти переписувалася з якоюсь Аліною. Це хто? Подруга? А чого ти їй про мене нічого не написала?
– Мамо! – обурилася я. – Це мій телефон.
– Ну ти ж нічого не приховуєш? – наївно спитала вона.
Данило в цей момент зайшов і відвів маму на балкон, щоб не дати мені вибухнути.
День 10.
В останній день відпочинку ми сіли за святкову вечерю. Я нарешті видихнула: ще кілька годин – і все. Але не тут було.
– А я тут подумала, – почала свекруха, – як мені гарно з вами жилося. Може, я переїду до вас у Київ?
У мене задзвеніло у вухах.
– Мамо, – почав Данило. – У вас чудовий дім. Та й у нас квартира маленька.
– Ну, але ж мені буде весело з онуками, – не здавалася вона. – А ви з Оленкою зможете частіше бути удвох.
Я відчула, як у мене сіпається око.
– Давайте це обговоримо вдома, – сказала я, силуючи себе усміхнутися.
Повернувшись до Києва, я зрозуміла, що навіть у своїй тісній квартирі я вперше за десять днів почувалася спокійно. Хоча мама Данила вже написала в сімейний чат, що скоро приїде в гості, одразу після Нового року.
“Веселий” відпочинок у Карпатах став для нас найяскравішим спогадом року. Тепер ми точно знаємо: окремий номер для свекрухи – це святе. А свята зі свекрухою ще попереду.
Фото – авторське.