– Мамо, а ти можеш мене з грошима виручити?, – замість привітання сказала мені Лариса. – Просто зараз вже починаються знижки до “чорної п’ятниці” і я помітила пальто, яке коштувало майже п’ять тисяч, ну а зараз три сімсот. Ну хіба ж не вигідно?
Я кивнула головою, а Лариса продовжила.
– В мене є відкладено п’ятсот гривень. Вітя про них нічого не знає. Ось якби ти мені доложила, то б вийшла в мене чудова покупка.
– А Віті як поясниш? Де взялось пальто?
– Ой, ну ще я за це тільки не хвилювалася. Скажу, що вже сто років в шафі висить.
Я не сміла в дочки відбирати її мрію ось і дала їй три з половиною тисячі.
– Я взагалі думала, ти заокруглиш в більшу суму. Там ще такі шарфики красиві продають. Знаєш, під таку круту фірму. Галька з сусіднього парадного такий має. А я чим гірша?
– Гірша, бо на роботу йти не хочеш, – ледь не вирвалось з мого язика.
Але я і в цей раз змовчала.
– А в тебе в четвер хтось був? Бачу квіти у вазі. З ким святкувала, – запитала дочка і тут я зрозуміла, що Лариса не забула про мій день народження. Вона про нього прекрасно знала, але навіть відкритки у вайбері не прислала. Мовчу вже про привітання хоч по телефону чи якісь колготки по акції.
Дочка прийшла до мене з одним проханням – позичити грошей. Вона навіть не думала мене з днем народження вітати.
– Так, Анжела приходила. Ти ж знаєш, вона ніколи про мене не забуває, як і я про неї в квітні.
– Як добре, що в тебе є такі друзі, – відповіла дочка, взяла зі столу гроші і полетіла в коридор взуватися.
– Доню, може я з тобою по торговому пробіжусь? Мені б здалося якусь шапку купити.
– Та ні, мам, іншим разом. А краще, Анжелку свою проси. Ви одного віку, вам буде цікавіше.
Ось і дожилась я…
Лариса завжди такою була, завжди за мій рахунок жила. Потім з чоловіка тягнула. Але коли зять зрозумів, що Лара в плані грошей бездонна бочка, то взяв свої гроші “під ключ”. Він Ларисі видає певну суму, ну а всі необхідні продукти сам купляє. Знає він, що та все протринькає за день-два.
Я ж поки працювала то могла собі позволити і сама жити на широку ногу і дочці помагала.
Я і парфуми елітні купувала і одяг якісний і гарний.
Але тепер, коли я вийшла на пенсію, то прийшлось паски підтягнути.
Я вірю, мені самій важко. А тут ще й Ліда зі своєю звичкою, що я маю допомогти.
Я не знаю як мені бути. Просто образливо, що дочка лише про себе думає і про свої хотілки. А маму з днем народження не привітала і навіть шоколадки не принесла.
Як мені бути? Як дати дочці зрозуміти, що в мене немає грошей їй допомагати?
Автор – Карамелька