Мама каже мені все кидати і їхати до чоловіка, який вже деякий час на заробітках в Італії. Але я цього не хочу. До того ж, їхати я повинна не просто так, а в “потрібний” час. Все це тому, що мої батьки хочуть від нас онуків, але не розуміють, що ми з Олегом цього поки не хочемо. Все тягнеться з дитинства. Коли моя старша сестра стала мамою в шістнадцять, я виховала свою племінницю, як свою. Та й що казати, і брата молодшого я няньчила. Я вважаю, що своє вже відбавила. З мене тих підгузок хватає.
Мене вже давно рідні спонукають стати мамою. І я завжди відпихалася від цього, навіть попри те, що мені майже 28 років. Мама й тато, з усією своєю любов’ю та турботою, постійно нагадують про те, що пора подумати про збільшення сім’ї.
Мій чоловік, Олег, зараз за кордоном, працює в Італії, і ми ще не готові до такої великої відповідальності. Та й загалом я розумію, що зараз не час. Чоловік в Італії і взагалі бути матір’ю одиначкою я зовсім не хочу бути. А покинути Україну не можу, бо в мене тут і бабуся, і батьки, і роботи та й друзі кінець кінцем.
Тож я й навіть не думала собі про це серйозно, поки не з’явилася новина про мого молодшого брата, Івана. У нього з дружиною народилася перша дитина, і вся родина відразу почала радіти новому поповненню. Моя старша сестра, Оксана, вже втретє при надії, і мама, наче отримавши новий заряд енергії, не припиняє свої спроби зробити мамою і мене.
Мама приходить до мене додому з пиріжками, розмовами про внуків та безмежними порадами. Я вже не знаю, як їй пояснити, що ми з Олегом не готові до цього кроку.
Вона просто не чує моїх відмовок і переконань. Мама навіть не зупиняється на тому, що Олег зараз далеко, працює, і я не можу просто так зібратися та поїхати до нього. Проте мама каже:
– Могла б і з’їздити до Італії в потрібний час. Ми б тобі тут допомогли, і з дитиною, як буде, я б приходила і сиділа, і все робила. Ти б навіть на роботу могла виходити, якщо захочеш.
Її слова лунають у моїй голові, але я відчуваю, що зовсім не готова до цього. Особливо на тлі подій, що зараз розгортаються. І це мене сильно дратує, що всі наче з розуму зійшли із тими дітьми, адже здається, що вони зовсім не розуміють мене.
Та річ в тім, що це не єдине, з чим втручається мама в моє життя. З дитинства я відчувала її вплив. Мама завжди була вимогливою до мене, хоч я і була середущою дитиною, але саме я часто отримувала найбільше критики в свою сторону.
Вона завжди наголошувала, що я маю бути прикладом для Івана та Оксани. Адже Оксана, хоч і старша, але завжди довго гуляла на вечірках.
Так ще й умудрилася стати мамою в 16. Тож вийшло так, що першу дитину сестри я виховала майже, як друга мама. Це залишило свій слід на моєму сприйнятті материнства.
Можливо, саме через це я не відчуваю внутрішнього поклику мати дітей. У дитинстві я бачила, як мама виховує нас трьох, і як це важко. Я відчувала на собі весь тягар відповідальності, і ця думка про те, що материнство – це безкінечна низка обов’язків залишилася зі мною.
Автор – “АанГа”