Лише тепер зрозуміла, що упустила щось важливе у вихованні дітей. Я й раніше чула подібні історії, та не думала, що це торкнеться і моєї сім’ї. У мене двоє дітей: син та донька. Вони вже дорослі, в обох є власні сім’ї та діти. Я дуже люблю своїх онуків, щомісяця тішу їх якимось подарунком. Купую їм іграшки, одяг та щось смачненьке. Також регулярно даю гроші на кишенькові витрати. Завдяки покійному чоловікові можу собі дозволити не рахувати копійки від пенсії до пенсії, а жити у достатку.
Але вчора трапилась ситуація, яка вразила мене у саме серце. А все через дітей, які приїхали до мене в гості та настоювали, щоб я віддала їм свій будинок, у якому зараз мешкаю. Вони хочуть його продати, а на вторговані кошти купити мені невеличку квартирку. А решту поділити між собою. Вже забули, що саме ми з батьком вирішили їх житлові проблеми, подарувавши кожному по новій трикімнатній квартирі. Тепер же вони заявляють, що їм не вистачає грошей на те життя до якого вони звикли й продаж будинку може розв’язати цю проблему.
Крім того, обурювались, що я купую для онуків речі на ринку, а не у фірмових магазинах і мало грошей даю на кишенькові витрати. Вони впевнені, що я можу давати більше. Мене ця вся ситуація дуже обурила. Не розумію, чому вони дозволяють собі таке нахабство. Ми з чоловіком все життя дбали про них, намагались дати все найкраще, допомогли здобути освіту за кордоном та стати на ноги. І це така подяка? Звичайно, я не збираюсь йти у них на поводу. Після таких заяв, узагалі не хочу з ними спілкуватись. Хіба з онуками, якщо ті будуть не проти. А рідні діти не отримають від мене ні копійки. Нехай тепер дбають про себе самі.