З Василем я почала зустрічатися в 19 років, через два роки він зробив мені пропозицію і ми побралися. Рано, але ж кохання! Я росла в багатодітній родині, нас у батьків троє, тому я виросла працьовита, з 16 років забезпечую себе сама, без роботи не сиділа ніколи. І мене ні краплі не бентежить, якщо чоловік заробляє менше.
Мій Василь все своє життя пропрацював на рідному заводі у нашому місті. Йому навіть квартира від держави дісталася свого часу за якоюсь робочою програмою, оскільки в нього були важкі умови праці. А зараз Василь звичайнісінький охоронець, і роботи у нього як такої 2 години на день.
Квартира моєму чоловіку дісталася невелика. Ми потім її продали і в складчину купили трохи кращу, але теж невелику. Почали жити разом. Виникали у нас іноді якісь розбіжності й непорозуміння з чоловіком, але в цілому жили добре, як усі.
Лежить Вася удома на дивані і нічого не робить? Нехай. Не хоче дітей? Я теж не особливо. Але вже тоді я зрозуміла, що з таким чоловіком мені буде не просто. Такий він був ніякий, прісний, лінивий. Я навіть не могла зрозуміти, як закохалася в нього та й досі люблю.
Але я точно не очікувала, що мій обранець виявиться Казановою, яких ще пошукати треба, справа в тому, що півроку тому у Васі захворіла мама. Свекруха мешкає у передмісті, місця на неї в нашій однокімнатній квартирі не було. А в мене зараз віддалена робота, я економіст у двох фірмах. Вася, на відміну від мене, прив’язаний до роботи, не може піти з заводу.
Тож я почала до мами чоловіка їздити і часто ночувати там, бо свекрусі дуже важко доводиться. Я сиджк з ноутбуком біля ліжка свекрухи і працюю. Потім увечері чи вранці їжджу додому, до чоловіка. Потім знову.
Так тривало кілька місяців. Якось я поїхала додому раніше, бо до свекрухи її молодша сестра приїхала, обіцяла кілька днів посидіти. Я заїхала в супермаркет, купила м’яса для борщу та пару тістечок на вечір. Хотіла влаштувати приємний сюрприз.
Приїхала додому, а там на мене дивляться дві пари очей – Василя мого і якоїсь незнайомки. Жінка сиділа у моєму улюбленому махровому халаті і спокійно попивала чай. Мій прихід її дуже здивував. Вона повернулася до Васі і спитала щось на кшталт: «Звідки у цієї жінки ключі від твоєї квартири?» Мабуть, подумала, може, це сестра без запрошення нагрянула.
Я сказала, що доводжуся дружиною цій людині, розплакалася та попросила їх обох вийти.
Чоловік швидко зробив ноги, тільки-но зрозумів, що потрапив між двох розлючених жінок. Втік до якогось гуртожитку на перший час. А тепер дзвонить звідти мені, плачеться на погані умови та проситься назад.
Мало того, ще й сестра свекрухи додає олії у вогонь: мовляв, як же так, невістка залишила хвору людину. Не можна просто так розвернутися і піти!
Я не знаю, чи варто давати Василю другий шанс, чи розлучатись, терміново. Дітей у нас немає, квартиру якось поділимо, купимо дві однокімнатні квартири, просто не в самому центрі.
Але я відчуваю, що ще його люблю, і як бути – не знаю.
Фото – авторське.