Третій день в Узбекистані не вщухають протести в республіці Каракалпакстан через анонсовані Мірзійовим поправки до Конституції. Президент хоче продовжити свій термін повноважень та позбавити Каракалпакстан права на вихід зі складу країни.
Жителі автономії взялися за вила, а Мірзієєву довелося йти на поступки. Вчора він прилетів до демонстрантів і пообіцяв не чіпати статті щодо статусу Каракалпакстану. А як “батіг” силовики жорстко розігнали протестувальників. Рахунок вже йде на десятки жертв.
Сценарій протестів в Узбекистані сильно нагадує січневі події в Казахстані: гострий конфлікт еліт Карімов/Мірзієєв, стрімкість розвитку подій, заявлені державними органами, спроба захоплення влади та наявність провокаторів тощо. Щоправда, Мірзієєв врахував помилки сусіда і вчасно ввів режим НП на території Каракалпакстану. У країні все ще зберігається ризик громадянської війни, а на допомогу Росії не варто розраховувати. Путін воює з усім світом і не готовий розпорошувати сили на непередбачуваного сусіда.
Для гегемонії Росії у Азії Узбекистан має найважливіше значення. Це найбільш населена країна регіону, в якій багато корисних копалин. Більша їх частина сконцентрована у надрах Каракалпакстану. Автономія займає 37,6% території Узбекистану за чисельності населення – 1,8% населення країни. У регіоні проживає багато казахів, а каракалпаки вважають себе ущемленими у правах, що підживлює сепаратистські настрої.
Російська пропаганда очікувано висвітлює протести в Узбекистані як спробу держперевороту. Кремлівська влада так сильно боїться повстання, що в усьому бачить ознаки помаранчевої революції. Саме тому, коли поправки до Конституції ухвалювалися в Росії, на кампанію було кинуто всі гроші та політтехнології Кремля, щоб не допустити протестів. Росіяни виявилися навіть заляканішим народом, ніж узбеки.
Вони знайшли в собі мужність вийти на вулиці, щоб відстояти свої права, росіяни ж ні. Конфлікт в Узбекистані — небезпечний прецедент поблизу РФ, який вже отравлює страхом російські еліти.