Найчеснішою зброєю запорізькі козаки вважали шаблю. Але найбільш грізною і самі козаки, і їхні противники вважали ожигу, прозвану в Європі «органом смерті». Вона мала й інші називи такі, наприклад , як “органка” або “сорока”.
Коли шабля – дурниця, ожига – молодець
Коли від зброї була потрібна велика забійна сила і купа стрілянини, запорожці охоче використовували ожигу. Її конструкція була плоским дерев’яним ложем, на яке закріплювалася певна кількість стволів. Якщо стрілянину передбачалося вести ядрами, то стволи фіксували паралельно, з’єднуючи загальним жолобом для засипання пороху. Якщо опал стріляв картеччю, дробом або дрібним каменем, то стовбури розташовували під невеликим кутом, на кшталт віяла.
Ожига не могла похвалитися великою дальністю прямого пострілу. Особливо коли стволи в ній розташовувалися під кутом. Натомість у ближньому бою, раптових атаках та обороні вона була незамінною. Не дивно, що вона була одним із найпоширеніших типів вогнепальної зброї у запорізьких козаків упродовж XV-XVIII ст.
Для піхоти та артилерії
Легкі екземпляри з невеликою кількістю стволів носили на плечовому ремені або в руках. Трохи важчі, використовувані розрахунком, перевозили на кінних візках чи колісному лафеті. Тяжкі як частина палубної артилерії встановлювали на чайках – легких козацьких парусно-гребних судах, а також на стінах фортеці.
Майстерність володіння ожигою
Заряджання «кулемету» займало більше часу, ніж інших видів стрілецької зброї – пістолей, рушниць, фузей, а вести з ожиги прицільну стрілянину вмів далеко не кожен козак. Потрібна була певна вправність, щоб утримати опал на коліні або спеціальній підпірці — сошці. Та й досвід був не зайвим, адже заряджати та вести стрілянину доводилося одному козакові. Тому тих, хто володів майстерністю стрільби з ожиги, формували в окремі загони.
Їх відправляли в саму гущу бою, щоб «прорідити» стрій супротивника, а також для зупинки атак ворожої піхоти та кавалерії. Ожига приходила на допомогу не тільки при знищенні ворога на відкритій місцевості, що добре проглядається. Сподобалася вона і для враження супротивника із засідки, а також при раптових атаках на невеликі загони, що розташувалися на привалі.
Ясна зброя
Вся зброя, якою користувалися запорізькі козаки, поділялася на трофейну та виготовлену самостійно. Здебільшого арсенал будь-якого козака складався з екземплярів, здобутих у боях. Воїни вірили, що з «чесною людиною» треба битися «чесною зброєю», тобто шаблею, а зі «всякими бусурманами» належало діяти «не шаблями, а батогами». Сагайдаки, якирці, кинджали, луки зі стрілами та ще десятки видів зброї козаки забирали у поваленого ворога та успішно застосовували під час наступних боїв. А ось ожига вважалася унікальним козацьким винаходом. Кожну ожигу робили вручну, тому неможливо було зустріти два абсолютно однакові зразки. Щоправда, імені того, хто першим здогадався зробити козачий кулемет, нажаль, історія не зберегла.
Зате достеменно відомо, що запорізькі козаки ставилися до зброї шанобливо та дбайливо. Її завжди намагалися тримати у ідеальній чистоті. І лише перед походом змочували розсолом, щоб на металі виступила іржа. Так зброя не грала на сонці, отже, знижувалися шанси бути виявленим ворогом раніше.
Казали: «Той не козак, у кого зброя погана», маючи на увазі не лише чистоту, а й багатий зовнішній вигляд. Зброю прикрашали сріблом та золотом, вишуканим різьбленням, інкрустацією. Так що навіть схожі за конструкцією ожиги набували цінності творів мистецтва через нанесені на ложі орнаменти. Ожиги робилися кустарним способом майстрами-одинаками. Найчастіше це були ковалі, що спеціалізувалися на виготовленні зброї.
Друзі, наша команда створила чудовий проект і нам життєво необхідна ваша підтримка: будь ласка, підпишіться на канал у телеграмі і ви зможете насолодитися зокрема цікавими статтями, які пубілкуватимуться лише там.
Не лякайтеся, підписників ще зовсім мало, ми віримо, що зможемо створити свою велику команду поціновувачів цікавого і прекрасного. Цінуємо кожного, окреме спасибі всім, хто підпишеться!