Коли лікарі мені повідомили, що швидше за все мені не вийде стати матір’ю, я була дуже засмучена. Мій чоловік спочатку мені говорив, що це не важливо, бо він любить мене. Але коли інша жінка народила йому дитину, він пішов до неї, а я залишилася сама.
Потім був певний період відчаю, я вже не вірила, що у моєму житті станеться щось хороше, але у долі на мене був свій план. Три роки тому я познайомилася з Валерієм. Він мені відразу сподобався, та я не знала ще, чи хочу будувати саме з цим чоловіком своє майбутнє.
Валерій не став приховувати від мене правду і одразу повідомив мені про те, що має маленького сина, а дружини його не стало в той день, коли дитина з’явилася на світ.
Ми стали зустрічатися з Валерієм, і з часом він познайомив мене з своїм сином, якому на той час було 6 років. Хлопчика треба було готувати до школи, Валерій мені зізнався, що сам не впорається з усім і попросив моєї допомоги.
Я стала до них приходити, варила, прибирала, займалася з дитиною, і зрозуміла, що хлопчик так довго не знав материнської любові, що дуже швидко прив’язався до мене і полюбив мене. З моєї сторони ці почуття були взаємними.
Через деякий час я переїхала жити до Валерія. Я була просто на сьомому небі від щастя. Домашній клопіт і догляд за дитиною мені приносили радість. Я почувалася справжньою матір’ю, і мені ця роль дуже подобалася.
Минуло три роки. І раптом я помітила, що Валерій все менше часу став проводити вдома. Але він мав свій бізнес, а ним треба займатися. Я була впевнена, що причина постійної відсутності чоловіка вдома у цьому.
Але одного разу я на вулиці випадково побачила свого чоловіка. Він був не один: з ним була молода, вродлива дівчина з величезним букетом троянд. Вони виглядали дуже щасливими і поводили себе як пара.
Коли ввечері чоловік прийшов із роботи, я розповіла йому про те, що бачила. Валерій помовчав кілька хвилин, а потім сказав:
«Я навіть радий, що ти все знаєш. Я вже не міг більше мовчати. Я зустрів іншу жінку і люблю її. З тобою більше жити не можу і не хочу».
На наступний день чоловік зібрав речі, забрав сина і пішов від мене. Словами не передати, що я тоді пережила. Мені було боляче і образливо, бо виходило так, що мене ніби використали, а коли знайшли кращий варіант, то просто викинули з свого життя.
Минули роки. Як весь цей час жив мій чоловік – я не знаю, бо не слідкувала за його життям. А нещодавно мене розшукав один молодий юнак. Це був мій Андрійко. Виявляється, він нічого не забув, і хотів зі мною відновити спілкування, але батько не дозволяв цього зробити.
Андрій мені розповів, що він зараз має гарну роботу і міцно стоїть на ногах. А батько його погано жив з дружиною, вони розлучилися, і він скотився вниз.
Син пообіцяв мені, що мене він не залишить, бо вважає, що я його мама. Коли Андрій йшов додому, він дав мені 5 тисяч гривень, і пообіцяв, що це лише початок.
Ось так я все життя прожила, вважаючи, що не маю дітей, а у мене є насправді син, яким я дуже пишаюся і якого люблю як рідного. Після того, як Андрій з’явився у моєму житті, у мене з’явився і сенс в житті, за що я дуже дякую Богу і долі!