Моїй тітці Тетяні зовсім трохи за п’ятдесят, але виглядає вона набагато старшою жінкою за свої роки. Одягається дуже вона скромно, речі старі свої та чужі, які їй подруги віддають, носить роками, поки вже дірки з’являються.
У перукарні тітка Тетяна не буває ніколи, не стрижеться і не фарбується, засніжені сивиною волосся збирає в акуратний пучок, косметикою зовсім ніякою не користується, нігті стриже коротко.
Загалом, багато років економить на собі, і це помітно ну просто дуже. Цього не помітити просто неможливо.
Єдина їй близька та рідна людина – її 10-річний син.
Так склалося, що особисте життя у моєї тітки довго не складалося. Хоча начебто в молодості дівчиною вона була симпатичною. Але все якось не щастило, зустрічалися не ті люди, хоча друзів і побачень чимало було.
До того ж, мабуть, позначилося мамине правильне, аж занадто вже взірцеве, виховання. Загалом, принца тітка Тетяна так і не дочекалася, на жаль.
А от в рік свого сорокаріччя один за одним пішли її батьки на небо, і залишилася в чотирьох стінах їх донька абсолютно одна на цілому білому світі.
Напевно, це і направило її до непростого рішення – мати дитинку для себе.
– Як ти взагалі про таке можеш думати, важко це все, – засуджували подруги. – Тетяно, ну у тебе солідний вік уже. Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз вони тобі, тобі й допомогти зовсім нікому? Якщо тобі сумно одній – собачку заведи. Дитину ще ростити треба і вкладати всю себе, чимало років. Та ще, в наш час, ростити так, щоб не гірше інших. Як ти одна дитя мале піднімеш на ноги зараз? У повній сім’ї-то це буває непросто, а що вже казати про самотню вже немолоду жінку! Взагалі, чим ти думаєш? У тебе навіть заощаджень немає. На що жити будеш?
Мабуть, в результаті таких розмов Тетяна твердо вирішила – що буде дуже старатися, але у її дитини буде все. І ніхто не посміє говорити у мене за спиною, що вона в сорок років не може забезпечити своє єдине дитя, рідного сина, і тепер їй нема на що дитині черевики купити.
Синові, Олегу, десять років вже, і у нього дійсно є все, і все найкраще. Перший час подруги намагалися віддавати моїй тітці для дитини ношені речі – візьми, мовляв, стане в нагоді, можливо, вдома ходити буде, або під куртку коли-небудь піддіне.
Абсолютно усі подібні спроби моя тітка серйозно припинила раз і назавжди – не потрібно їй дитині чужі речі і все. Хтось і ображався спочатку, не без цього. Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина свого єдиного Тетяна зробить все.
Вона щороку возить Олега на море, купує найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг і взуття. Як нова копійка її син завжди.
Звичайно, дається це все складно. Тітка постійно шукає різні підробітки для себе, економить дуже на собі. Втім, ніколи нікому не скаржиться. Олег її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим та привітним.
Олег намагається вчитися, радувати маму. Він, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по пів зарплати, а потім бігати по місту і підробітки шукати, адже борг великий за комунальні.
Хоча, як кожна сучасна дитина його віку, звичайно, Олег хоче мати і планшет, і айфон. До того ж у однокласників всі ці речі – само собою зрозуміле. Але, з іншого боку, дивлячись на мам інших дітей, що під’їжджають до гімназії на дорогих авто, в гарному одязі і прикрасах, хлопчикові трохи не по собі.
Ні, він не те, щоб соромиться своєї немолодий мами в одязі сірому і старому. Але опускає голову і кожен раз сумно озирається – якщо хтось із однокласників щось скаже, сміючись, про його маму, не схожу на всіх. А сказати щось недобре можуть запросто в будь-який момент.
– Мамо, а давай тобі одяг якийсь гарний купимо? – одного разу сказав Олег матері. – Або гарне взуття.
– Ой, та навіщо мені одяг цей? – сміється тітка Тетяна. – Мені є що одягти? Та ну, перестань. Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може, і ще на рік згодяться.
Хтось вкладає гроші в нерухомість, відмовляючи собі в усьому, щоб виплатити кредит та в старості зажити і не перейматизя зовсім ні чим – а моя тітка Тетяна все вкладає в свою єдину дитину, улюбленого сина Олега. В освіту, виховання, в стосунки.
Вона хоче, щоб у сина було краще життя, ніж у неї самої. Вкладає все, що є, без залишку. І, хоча всім каже, що не сподівається ні на яку допомогу від нього в старості – насправді звичайно ж сподівається.
Ми всі її кажемо, що вона не правильно робить. Дитина то добре, але життя швидко минає, скоро старість на порозі. А що далі буде? Хто ж на неї потім гляне?
Тільки от чи правильно вона робить сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе? Син підросте і піде своїм життям. А чи подбає він про свою маму на старості років? Чи варто усе віддавати дитині, нічого не залишаючи собі?