Коли ми придбали автівку, щоб возити свого “особливого синочка” на процедури, наша сусідка почервоніла від злості: “Та ви за державні гроші цю покупку придбали. Зовсім у вас совісті немає. Я не по лінуюся, і виясню, чи все у вас законно. Тут вам не викрутитися. Я вже вас на чисту воду виведу”. Людоньки милі, та цих грошей на підгузки не хватає, не то на машину. Але сусідці не доведеш, вона ж – “мудріша”.
Свого коханого я зустріла на весіллі в подруги, ми обмінялись телефонами, почали передзвонюватись, згодом зустрілись. Тай так все закрутилось, що зрозуміли, що не можемо один без одного.
Десь через рік ми стали на рушничок щастя. Я на той час працювала медсестрою в лікарні, а мій чоловік Автомеханіком. Кожного ранку ми вдвох виїжджали з дому на роботу, а ввечері повертались також у двох.
Мріяли про двох діток, адже батьки для нас купили великий будинок на окраїні міста.
Десь через рік я дізналась, що чекаю на малюка, ми з чоловіком були дуже щасливі, з нетерпінням чекали на появу нашого первістка.
Через дев’ять місяців у нас народився синочок, назвали ми його Владиславчиком. Та наш синочок народився не звичайною дитиною, а хлопчиком з особливими потребами.
Та це не злякало мене, я часто бачила таких діток у себе в лікарні, бачила їх люблячих, хоч і заклопотаних, матусь, і собі дала слово, що зроблю все, аби моя сім’я усміхалась, щоб мій синочок зростав в великій любові.
Наш Владиславчик підростав, роботу я залишила, чоловік мав непоганий дохід, і батьки постійно нам допомагали.
Я займалась розвитком свого синочка, з кожним роком він все більше нас радував своїми успіхами. Та правду кажуть, потрібно сусідів купляти, а не будинок. Так колись говорила моя бабуся. Бо з сусідкою нам дуже не пощастило.
Їй постійно було щось не так. Живе вона сама з чоловіком, дітей в неї немає.
Тому коли в нас появився Владиславчик, їй на заваді був навіть його плач, якого я впевнена, що вона майже не чула, а коли дізналась, що він не такий як всі дітки, то часто закидувала неприємні словечка в наш бік.
Спочатку її слова мене сильно обурювали і “кололи”, та згодом я навчилась не звертати на них увагу.
Цього року ми з чоловіком придбали для мене авто, оскільки щодня мені потрібно возити сина на різні процедури, та наша сусідка наче з ланцюга зіскочила, почала вигукувати, що ми отримуємо завелику допомогу від держави на дитину, телефонувала десь на гарячу лінію, випитувала, чи все законно.
Ця інформація дійшла аж до наших батьків.
Моїх батьків дуже засмутила ця ситуація, якими іноді “чорними” бувають люди, їхній заздрості немає ніякої межі.
Як мені донести до моєї сусідки, щоб переймалась своїм життям, і не отруювала своїми словами все навколо?
Автор – Успішна Емма