Я не знаю чого мама так ставиться до мого чоловіка. Це дуже неприємно.
Нас в батьків двоє: я, та старший на дев’ять років брат. Мирон з сім’єю живе в Канаді вже багато років. З нами він рік за роком втратив зв’язок. Не з чуток знаю, що своїй тещі в Україні він телефонує частіше, ніж нам. Фінансової допомоги він нього ми також не отримуємо.
У мене з чоловіком троє діточок: двоє хлопчиків близнюків і лапочка донечка.
Чоловік працює на залізниці, по можливості бере ще якісь підробітки, бо прокормити трьох дітей не легко. Я поки не працюю, бо як не одного кудись треба завести-привести, то іншого.
Живемо ми в місті з моїми батьками в будиночку, який вибудував мій батько з дідусем.
Відколи в нас народилася третя дитинка, батьки сильно змінилися. Я ж думала, як і кожні бабуся з дідусем, вони будуть тішитися, допомагати нам. Але в нас якась нетипова ситуація.
– Ви чим думали? Троє дітей то вам не жарти! На нас сильно не розраховуйте.
Я і не розраховувала, ну принаймні фінансову сторону чоловік утримує, а від допомоги з доглядом дітей я ніколи б не відмовилася.
Не раз чую, як мама бурчить на наймолодшу Настю. Все щось їй не догодить чотирирічна дитина.
– До тата йдіть, якщо печиво хочете. Ми з дідом вам не гаманець.
Одного разу тато навіть підрахував, що на одні чупа-чупси за тиждень витратив 70 гривень. Мені так неприємно було. Хіба дітям, шкода тих цукерок?
Також чіпаються і Дмитра за будь-що. Якось він засидівся з друзями за “пінним” і прийшов після роботи трішки пізніше. Це в нас рідкість, тому я нічого не сказала.
Та батьки не упустили момент його “кольнути”.
– Ми твоїх дітей няньчити не наймалися, – сказала мама і хлопнула дверима.
Пів року тому батькам трапилась нагода і вони придбали квартиру двокімнатну в місті. Вона дешева, але в такому стані, що хочеться плакати. Там потрібен не те слово, капітальний ремонт.
Батьки купляли її для онуків, як вони сказали, але по документах вона на мамі.
Я нічого не сказала, але трохи то дивно.
Почав тато і мій Дмитро по трохи робити в квартирі ремонти. Їм не часто виходить разом йти. Коли тато вихідний, то йде сам, чи з другом, а коли мій Дмитро, то йде і працює там.
І ось що я помітила. Коли тато повідомив мамі, що їде на цілий день працювати, вона йому готує і перше і друге і десерт. А ось недавно мій Дмитро збирався на квартиру, то мама весь день в квітах прибирала, щоб не готувати зятю.
Коли я зробила їй зауваження, вона сказала, що це мій чоловік і я його маю забезпечити смачним обідом і вечерею.
Так неприємно стало. Я мама трьох дітей. Невже вона не розуміє, що мені важко.
Крім того, мій Дмитро там працює на “солов’їних правах”. Якби вони все на нас відразу ж оформили, я б і слова не сказала.
Вже який день ходжу сама не своя.
Як мені реагувати на мамині “вибрики”?
Хіба це нормально?
Автор – Наталя У.