Коли батьки дізналися, що я чекаю дитину без шлюбу, то зреклися, бо я їх зганьбила на все село. Маму Антона я не раз бачила в електричці, але вона робила вигляд, що мене не знає. Руку допомоги мені простягнула хресна, яка ніколи не була заміжня. Зараз я з сином живу і працюю в Америці. А коли хресної не стало, її квартира стала моєю. В цей момент і зателефонувала мама. – Для чого тобі? Ти ж сюди не повернешся. Віддай квартиру брату!
Мені 50 років. Життя моє було не легким, а все через те, що я не отримала підтримки рідних в найважчий момент.
Коли мені було дев’ятнадцять, я зрозуміла, що чекаю дитину.
Батько дитини втік, як тільки дізнався, що стане татом. Він був з сусіднього села і за тиждень вже був з другом у Польщі. Я до сьогодні не знаю що з ним і де він.
Його маму я не раз бачила в електричці, але вона робила вигляд, що мене не знає, а мій син це не її онук.
Почну з того, що в мене є ще на три роки молодший брат.
Коли батьки дізналися, що я стану мамою без шлюбу, то зреклися мене. Я їх перед односельчанами зганьбила виявляється. У всьому що сталося, вони винили мене.
Коли я була на четвертому місяці то зібрала деякі речі і поїхала в районний центр до своєї хресної.
Батьки коли дізналися, що вона подала мені руку допомоги, дуже образилися і довгий час не говорили з нею.
В хресної я привела на світ сина. Хресна моя була не заміжня. В неї був деякий “дефект”, одна нога коротша за іншу. Вона дуже комплексувала з цього приводу і тому про хлопців і не думала. Але насправді хресна була дуже розумна. Вона викладала в університеті англійську мову.
На той час вона виробила собі інвалідність, і приймала дітей дома, займалася репетиторством.
Саме їй я завдячую своїй ідеальній англійській. Коли син підріс, вона і Іллю вчила.
Я справді дуже вдячна хресній за її підтримку.
Завдяки їй я закінчила омріяний вуз і влаштувалася на роботу в американську компанію. Я програміст.
Син також після закінчення школи пішов по моїх слідах.
До батьків в село ми приїжджали, але не часто. Вони стали для мене чужими людьми, хоча і мама і тато не раз просили і в мене і в Іллі прощення. Я ніби й пробачила, але камінь з душі так і не зійшов.
Мені здається, така образа не забувається. Вони залишили мене сам на сам з ситуацією, в якій я нічого не тямила.
І ось в 40 років мене запросили поїхати в Америку. Син сказав навіть не думати.
Я спробувала, і скажу відразу ж не даремно. Зараз я заміжня, за нашого українця, який також працює в цій компанії. Син мій одружився на американці, я вже маю внуків.
Хрещеної два роки тому не стало. Я їздила попрощатися з нею. Все я зробила за свої гроші. Вже навіть пам’ятник їй поставила. Я завдячую їй всім. Всім, чого досягла в тому житті.
Після її відходу я дізналася, що свою квартиру вона записала на мене. Я вирішила нічого там поки не міняти. Це місце моїх спогадів. Я коли приїжджаю в Україну, то там зупиняюся.
Як тільки про цей спадок дізналася мама, то стала мені надзвонювати і просити, щоб я квартиру цю віддала брату, бо він жив в дружини, але після розлучення він і аліменти платить і живе з ними, що батькам не дуже підходить.
Але я на це не пішла. Я не хочу йти проти волі хресної.
Вона залишила цю квартиру мені, і я буду її власником, поки буду цього хотіти.
Я навіть орендарів туди не пускаю.
Батьки, а особливо брат, сильно на мене образилися, але мені байдуже…
Автор – Наталя У