Для мене приклад справжнього примирення – це Франсуа Міттеран та Гельмут Коль, які тримаються за руки. І Німеччина та Франція, які разом в ЄС та НАТО. В них часто різні інтереси, але завжди однакові цінності.
Різні імперії та держави завжди намагалися використовувати українців у війнах – їх волю та життя. Так було у Першій та Другій світових війнах. У День пам’яті та примирення маємо однаково шанувати всіх загиблих за Україну, вони всі заслужили на квіти та фото, що зберігаються у поколіннях.
Поставте собі питання – чому німці і французи знайшли у собі волю і сили до примирення, а нас досі все ще намагаються роз’єднати розмовами, що ми шануємо різну історію та святкуємо різні свята. І ми все ще дозволяємо це з собою робити.
Це, як на мене, і є головне питання у День пам’яті та примирення, а не формальні гасла про нашу відданість “Ніколи знову”.
Закликати сьогоднішній російський режим до цього немає сенсу, в нього інші, ніж в нас, цінності. Найкращий засіб від російської агресії – це національна єдність і саме про це сьогодні потрібно говорити.