Я ніколи не стану доброю до цієї жінки. Її в моєму житті просто немає. І хоча свекрусі на даний час не позаздриш, та вона заслужила на такий вчинок чоловіка.
Галина Іванівна, моя свекруха, ще з пелюшок сина, а то й раніше, дуже хотіла, щоб Іванко одружився на дочці її подруги – Вероніці.
В них різниця у віці три місяці. Разом з подругою вони гладили животики і говорили, що якщо в тої буде хлопчик, а в іншої дівчинка, то вони все зроблять для того, щоб діти разом стали під вінець.
Але найбільшою халепою для Галини Іванівни стало те, що Іванко зустрів мене і закохався по самі вуха.
Що тільки не виробляла Галина Іванівна… Коли в нас була запланована поїздка в Карпати, вона телефонувала Іванку, що її терміново потрібно завести в клініку, що їй погано, і ось-ось вона нас покине на завжди. То її потрібно підкинути до стоматолога, а там “випадково” опинялася ця сама Вероніка, і її потрібно було додому підкинути.
Скільки ми зустрічалися, вона робила в мою сторону капості.
Але нічого вдіяти не вийшло, Іванко попросив моєї руки і ми почали готуватися до весілля.
На самому торжестві моя свекруха ходила чорніше хмари. Свекру ж було все рівно. Він така людина, що не сумуватиме лишній раз. до того ж, кругом так багато молодиць, всі красиві, нарядні, ну є на що подивитися.
Відразу ж наголошу, що свекор мій той чоловік, що жодної спідниці в свій час повз себе не пропустив. Моя свекруха все знала, але в той час не прийнято було розлучатися, ось вона й закривала очі на його походеньки.
Коли ведучий підійшов до неї з мікрофоном, щоб та привітала дітей, то та лише розплакалася і слова людського не сказала. Все в свої руки взяв свекор.
І ось з того часу минуло чотири роки. Ми з Іваном виховуємо донечку Каролінку, якій два рочки. Зі свекрухою я не бачуся. З онучкою вона час від часу зустрічається. Іванко її інколи бере, коли їде провідати батьків.
Але недавно в цій сім’ї трапилась халепа.
Мій свекор подав на розлучення. А знаєте, до кого він пішов жити? Не повірите… до Вероніки, тої дівиці, про яку так марила моя свекруха.
Тепер вона плаче кожного дня, телефонуючи до сина.
– А що це в тебе так думка про Вероніку змінилася? Ти ж казала, вона ідеальна буде мені дружина. Ось, тепер за батька можеш не хвилюватися. Він в надійних руках.
Свекор коли він неї йшов, то лише сказав, що і так довго жив під одним дахом з такою прикрою жінкою. Тепер він нарешті, хоч і на старості літ, заживе щасливо.
Ось такі то пироги…
Але скажу відразу, що свекруху мені ані краплі не шкода. Вона на таке ставлення заслужила…
Ну хіба ні?
Автор – КАРАМЕЛЬКА