– Катрусю, щоб ти розуміла, гроші, які я тобі на весілля вислала, мені дав Ґжеґош. Я вже більше двох років в Польщі не працюю. Він забезпечує мене всім. А найголовніше, я нарешті почуваюся щасливою. Не те, що з твоїм батьком, – сказала я дочці.
– Мамо, я не запрошую на своє весілля твого Ґжеґоша. Я хочу бачити на торжестві лише тебе. Там ж буде батько. Чи ти вже його викреслила з нашого життя? Я не хочу, щоб на моєму весіллі всі пліткували про твоє нове кохання. І взагалі, тобі має бути соромно, бо ти з татом не розлучилася, – наголосила дочка, яка все життя на моїй шиї сиділа.
Я вийшла заміж і пішла в невістки. Хата в селі чоловіка була маленька – такий собі, фінський домик, якщо хтось в курсі.
Він потребував ремонту, але чоловік казав, що йому з мамою і в такому добре живеться і нема чого гроші тратити і що помитися можна і в тазику.
Мене це не влаштовувало. Я бачила, як живуть мої подруги, тому мріяла також про гідне життя.
Коли Каті було вісім років я вперше поїхала за кордон. Не далеко від нас Польща, ось я і почала там шукати способи заробити.
І я не помилилася, чи то я така людина, що як ставить собі ціль, то вперто до неї йде.
Катю я від чоловіка забрала до своєї мами. Вона на той час не працювала, тому мала можливість доглядати за онукою.
Гроші я надсилала як чоловіку так і мамі.
Хату трохи “підлатали”, але з часом я зрозуміла, що більшість моїх переводів йшли на друзів і “біленьку” тому переводи щоразу зменшувалися.
Дочка росла, я платила за навчання, репетиторів. Влаштувала через знайомих на хорошу роботу.
Я коли поверталася, то приїжджала в село до чоловіка, але його спосіб життя заставляв мене брати сумку і їхати до мами. Дочка вже жила окремо. Я оплачувала їй квартиру, а коли наскладала на перший внесок іпотеки в нашому містечку, то придбала для дочки студію.
Було важко бо Польща це вам не Італія, але я багато для цього працювала на чужині. А одного дня я познайомилася з Гжеґошем.
Він удівець. В нього своя пилорама і він добре стояв на ногах.
Як тільки ми почали з ним жити, Ґжеґош заборонив мені працювати. Я жила в його будинку, як пані. Діти його вже дорослі, але дуже часто, особливо в неділю, після служби в костелі, вони приїжджали до нас на святковий обід.
Ми дуже гарно поладнали. Дочка Ґдеґоша навіть дякувала мені, бо тато, як вона каже, біля мене розцвів.
Та що казати, я й сама розцвіла. З Олегом я ніколи не почувалася впевнено і захищено.
Ґжеґош знав, що я не розлучена, але нас це не зупиняло.
Ні дочці, ні тим більше чоловіку, я нічого не казали. Для них я досі важко працювала в Польщі.
Але після того, як Катя сказала, яку суму їй потрібно на весілля, а сума там кругленька, я вирішила, що дам гроші, але і відкрию їм свою таємницю.
Я хотіла на весілля приїхати в Україну з Ґдеґошем.
Але як тільки дочка про це почула, то заборонила мені це робити, бо я зганьблю її перед всією родиною.
Але що тут ганебного? Невже тато, який все життя прожив заради друзів і “біленької”, кращий за мене? За ту, хто все життя її підтримує?
До речі, за гроші Ґжеґоша я і перекрила всю іпотеку за квартиру, яка по документах на дочці, та й весілля дочка святкуватиме за його гроші.
До весілля я не встигну розлучитися з Олегом…
Як мені бути? Чому дочка не хоче щоб я була просто щаслива.
Єдина людина, яка мене підтримує, це моя мама…
Автор – Карамелька