Невістка доводить мене до сказу. Я б давно її вигнала. Та мій покійний чоловік перед смертю залишив заповіт, за яким квартиру поділив на дві частини: одну синові, іншу – донечці. Уявіть, мені – нічого! Оттака от дяка за двох дітей і тридцять років подружнього життя.
Квартира, на щастя, велика, трикімнатна. Тож в одній кімнаті оселився мій син Віталій з невісткою, в іншій – 17-літня донька, а в третій живу я. Все було чудово, доки син не одружився. А тоді почалося. Катя, його дружина, відразу заявила:
– Я не в захваті від цієї ідеї жити усім разом. Та виходу немає. Але не чекайте, що я буду тут за прислугу, ми всі на рівних.
Ця поведінка відразу мене вразила. Де ви бачили, аби так поводилась дівчина, котра пішла в невістки? Та Віталік її виправдовував.
– Зрозумій, їй важко. Вона мріяла, що ми будемо жити окремо, а тут таке, цілий гуртожиток. Мені дуже прикро, що наразі не можу забезпечити достойне життя, про яке вона мріяла.
Мені було шкода сина. Я намагалась не втручатися. Та Катя відразу ж почала готувати окремо, навіть посуд принесла свій, виделки, ложки. А нещодавно зварила каструлю борщу і мені навіть не запропонувала скуштувати. Ще й посуд миє лише за собою. А прибирає тільки у їхній кімнаті. Нещодавно я не витримала і сказала їй:
– Ну, ти ж не лише в кімнаті живеш, хоч час від часу прибирай на кухні, й в коридорі. Ванну бодай після себе мий. Бо я не можу постійно це роботи.
– А ви тут взагалі не маєте бути. Я давно казала, що ви маєте продати цю квартиру і купити дві окремі. Це було б чесно.
Я мало не впала після цієї пропозиції. Мені тоді на вулиці жити доведеться чи як? Усе це я розповіла подрузі. Бо вже сил не було в собі тримати. Вона страшенно здивувалась.
– Послухай, ти мусиш раз і назавжди пояснити, хто в домі господиня. Нехай живе за твоїми правилами, або забирається. Будь суворіша. Не вижене ж тебе рідний син.
Не знаю, як далі бути. Ніколи не думала, що доведеться так жити. Скажіть, як правильно вчинити?