Американець Артур Герке мав дивну звичку. Кожного листопада він впадав в сплячку. Як ведмідь! Лягав спати і прокидався тільки в квітні.
Сплячий чоловік став героєм преси у вересні 1935 року. Статтю про нього опублікував Вісконський державний журнал, а потім історія Артура прогриміла на весь світ.
Журналістам він пояснював це так: «Я впадаю в сплячку і не потрапляю в неприємності. Я, звичайно, сумую за розвагами. Але, головне, я не сумую за багатьма неприємними речами».
Артур додав: «Якби всі люди лягали спати на зиму, в світі не було б стількох проблем і глобальної плутанини».
Психіатр пояснив, що Герке страждав від неврозів. У нього було захворювання печінки і Артур сильно переймався. Герке щиро вірив, що уві сні він відновлює здоров’я. Не виключено, що він мав рацію – у печінки вражаючі здібності до відновлення. Головне дати їй відпочинок від алкоголю і жирної їжі.
При цьому Артур був бізнесменом! Як не дивно, його бізнес не постраждав через його звички впадати в сплячку. Він володів баром Turkey’s Roost (максимально близький переклад – Турецький нічліг).
У період сплячки його заміняв сезонний бармен. А популярність, яку Сплячий чоловік отримав після публікацій в пресі, забезпечила додатковий потік відвідувачів.
Цікаво, що феномен Сплячої людини вчені змогли пояснити зовсім недавно.
Неврологи з’ясували, що в генетиці людей закладена можливість впадати в сплячку. В голові у людини є такий перемикач. Якщо правильно його активувати, то людина впаде в заціпеніння.
У такої людини знизиться температура, сповільниться обмін речовин, і вона буде спати, не вимагаючи їжі. Вимикач являє собою групу нейронів в гіпоталамусі. Але включити його з власною волею людина не може – механізм цей прихований. Як у Артура вийшло самостійно запустити цей процес поки залишається загадкою.
Вчені зараз активно вивчають питання так званого глибокого сну (штучної сплячки) людини. Це важливо для далеких космічних подорожей. Важливо розробити механізм, як викликати сплячку у людини.
Герке почав «зимувати» в 1913 році і був вірний своїй звичці аж до 1942 року. Помер в 59 років і не від печінки, а від гострої анемії. Пішов з життя, як і мріяв, без неприємностей. Уві сні.