Цей текст народився у Києві.. Його автором є Андрій Карвчук, один із захисників свого рідного міста.
Якщо коротко, вільний час у мене є, переважно це 2-2,5 години чергування перед тим як заснути, а так впродовж дня виявляється можна жити без ФБ, без Тюбчика, без месенджерів.
Іноді немає часу відразу відповісти на смс рідної людини, для якого раніше б відклав всі справи.
Сиджу і думаю, сталося щось дивне, тексти почав писати довгі, а повідомлень від мами, про виправлення граматичних помилок не має. От думаю, може не з дієсловом разом написати, а може дієприсоівниковий зворот комами не виділити 🤷🏻♂️ хоча може дійсно став писати уважніше.
Всього пять днів, а я нарешті зрозумів чого я більше не хочу в своєму житті, на що я більше не витрачу ні хвилини. Прийдеться для цього декого послати на йух.
Ще треба виправити декілька помилок які я зробив, які з наслідками. Одну виправлю відразу ж, як натисну кнопку «опублікувати».
Та саме головне, я ще не знаю, а чого ж я хочу – коли все закінчиться, от так знати, щоб загорілись очі. Значить всі знання по переду )
P.S. Сьогодні був трішки тяжкий морально день. Тому ініціював переробити кімнату-казарму, зробили чітку зону де спати, де їсти, де речі, все огоррдили дошками. Виглядає як пентхаус бомжів, але нам дуже навіть «подо». Ще вкрали в нацгвардії стіл, але вони перші почали – вкрали у нас матрас. Появився новий досвід, запамятацте, коли крадете стіл, знімайте БК (бойовий комплект) буде легше бігти. Коли все завершиться викладатиму фото, коли знимкувалися було весело, а тому…
Все буде Україна!
Не ми цю війну розпочали, але ми її закінчимо.
Всіх обняв )))