Я чимало років прожила в шлюбі зі своїм чоловіком. Звісно, не хочеться, щоб люди про мене щось нехороше подумали, але я завжди вважала, що я хороша дружина, все роблю для своєї сім’ї.
З самого першого дня нашого з ним знайомства я оточила чоловіка турботою та любов’ю, для мене це було головним на той час, я вважала це запорукою щасливої сім’ї.
Робила буквально все, щоб догодити Олегові. Я готувала, прала і прибирала. Ніколи слова недоброго в його сторону не сказала, все сприймала спокійно, щоб між нами ніколи суперечок не було.
Коли у нас з’явилися діти, я буквально розчинилася вся у них. Моє материнство стало моїм життям, всю себе, кожну хвилинку свого життя я присвятила своїй сім’ї.
Я буквально жила дітьми та чоловіком. Вважала, що добре справляюся з усіма своїми обов’язками, навіть краще, за більшість жінок на моєму місці.
Я дуже любила свою сім’ю, своїх найрідніших людей. Думала, що я найщасливіша жінка на світі, а вони щасливі біля мене, бо я намагалася їх такими зробити.
Ніде правди діти, що іноді таки мені було дуже важко та складно, але я ніколи не скаржилася на життя, бо звикла, що маю з цим справлятися, бо я дружина та мати.
Для мене турбота про рідних людей – була основним завданням в житті. З появою дітей я навіть залишила свою роботу, займалася тільки будинком.
Олег завжди захоплювався мною, хвалив мене та хвалився перед друзями. Мій чоловік повторював мені постійно, що йому пощастило з дружиною. І я була щаслива від цих слів. Для мене це було найвищим компліментом.
Олег постійно говорив, що так як готую я, він навіть у мами ніколи не їв, завжди говорив, що я найкраща в усьому і готую дуже смачно завжди.
Але через 10 років нашого спільного сімейного життя щось змінилося в нашій сім’ї, на жаль.
Якось все стало дуже буденним, відносини наші стали якимись прохолодними, я це відчула відразу. Я вирішила, що це просто час так вплинув на нас. Адже ми вже давно одружені, звикли одне до одного. Ось тільки на ділі все виявилося не так.
А якось мій чоловік раніше прийшов з роботи, десь після обіду з’явився. Він мені сказав, що залишає нашу сім’ю та більше жити з нами не буде, розпочне нове життя.
Навіть передати мені складно, що я тоді відчула. Я думала, що це якийсь сон, адже Олег всі ці роки душі в мені не чув, говорив завжди, що щасливий поруч зі мною, як я помилялася в його щирості.
Лише згодом я дізналася, що Олег живе у своєї колеги, там давно вже був роман. Та жінка молода, повна протилежність мені, не така, як я. Вона взагалі погана господиня, сама в дома нічого не робить, у неї навіть домробітниця є, яка приходить прибирати квартиру щовихідних.
Я не можу зрозуміти, як Олег міг мене проміняти на таку жінку? Він же звик до доброго життя, я все робила для нього.
Я хочу, щоб чоловік повернувся додому, адже ми з ним добре жили, я щиро кохаю його та добре знаю, що кращої дружини він ніколи не знайде. Але Олег зараз навіть телефон не бере. Як його переконати жити у сім’ї?
Родичі засуджують мене, не розуміють, як можна пробачити таку зраду, кажуть, що я маю забути його і жити своїм життям. Але як забути хорошого чоловіка, з яким я так багато років щасливо жила у шлюбі? Розлучитися – простіше простого. Краще порадьте мені, як зберегти сім’ю?