Якби мені хтось сказав, після весілля з Володею, що я сама, з власної волі, подам за рік часу на розлучення, я б розсміялася йому в обличчя. Ми були створені один для одного. Свекруха живе в іншій області, мої батьки до нас не пхалися. Ну що ще потрібно для щастя? Все б було добре, якби не “найкращі” друзі Володі. Ми не жили своїм життям, а тим, що хочуть вони. Ситуація, яку Володя вирішив зі своїм другом стосувалася лише нас. Давно я не відчувала такого спустошення. Це і була “остання крапля”
Володя був чоловіком моєї мрії. Коли ми одружилися, я відчула, що знайшла свою другу половинку. У нас все виходило – ми розуміли один одного, сміялися з одних і тих самих жартів і любили довгі прогулянки і тихий ранок з кавою.
Я думала, що наш шлюб непорушний, що ніщо не зможе нас розлучити. Але я помилилася. Тільки з часом я зрозуміла, що любові між двома людьми інколи недостатньо.
Я з самого початку знала, що друзі для Володі відіграють велику роль. Я була у мирі з цим. Це ті, з ким він ріс, з ким переживав усі важливі моменти. І я хотіла бути тою, хто розуміє і приймає його світ. Спочатку так і було. Ми разом ходили на обіди, у вихідні, сміялися з їхніх історій.
Повільно, непомітно їхні “невинні” поради та рекомендації перетворилися на тиск, який я не могла ігнорувати. Вони постійно казали Володі, що він повинен і не повинен робити.
Коли ми задумалися про батьківство, у них була своя думка на цю тему. Коли ми займалися фінансовими питаннями чи інвестиціями, вони мали свою думку. Навіть наш вільний час крутився навколо того, що подобається їм, а не нам.
Поступово я помітила, що мій чоловік все більше прислухається до їхніх порад, і він став прислухатися до них навіть у питаннях, які стосувалися лише нас двох.
Спочатку я сприймала це спокійно, намагалася бути толерантною, але з часом відчула, як наш шлюб змінився. Щоразу, коли я пропонувала щось, що не збігалося з тим, що говорили друзі Володі, я отримувала від нього лише розпливчасті відповіді чи навіть критику.
– Але так ніхто не робить. В Івана, пам’ятаєш, була схожа ситуація. Йому ж видніше. Ми повинні порадитися з моїми друзями, щоб не ставати на одні і ті ж граблі.
Його друзі навіть припускали, що він заслуговує на краще ставлення, що я повинна бути більш гнучкою з чоловіком, що я занадто його “контролюю”.
Тоді я зрозуміла, наскільки глибокий їхній вплив. Вони не тільки не сприймали мене як рівну, але й поступово ставили під сумнів мої стосунки з чоловіком. Були навіть натяки на те, що Володя може спробувати бути “вільнішим” – очевидний натяк на невірність. Але він цього не бачив або не хотів бачити.
Вирішальний момент настав, коли я дізналася, що Володя порадився з одним із друзів щодо наших подружніх проблем без мого відома.
Уявіть собі відчуття що тебе образили – замість того, щоб поговорити зі мною відкрито, Володя пішов за порадою до людей, які явно не бачать нас разом, як пару. Я раптом зрозуміла, що не я проти нього, а я проти всіх них. Він був їх частиною. І я залишилася одна у цих стосунках.
Я кохала Володю, але я не могла продовжувати жити з його друзями, які керували нашим шлюбом і життям. Стосунки були приречені не через відсутність любові, а тому, що я більше не могла витримувати їх натиск. Тому я вирішила піти. Не тому, що я не кохаю Володю, а тому, що одного кохання часом недостатньо.
Погоджуєтесь зі мною?