Пірати давно привертали увагу людей. Про них писали книги, знімали фільми, а минулі століття їх приймали на службу королі. І хоч піратство – це серйозний кримінальний злочин з давніх-давен, вони – частина людської історії.
Коли з’явилися пірати, за якими нормами вони жили, які існують міфи на їх рахунок, а також чому своїм успіхам Британська імперія зобов’язана піратам?
Поява та розвиток піратства
Саме походження слова “пірат” говорить багато про що. Від грецької це “розбійник”. Саме за часів Стародавньої Греції піратство Середземномор’я становило величезну небезпеку для торгівлі. Часто сама грань між торговцями та піратами була дуже вузькою: вчорашні купці, збіднівши або потрапивши в немилість правителів, могли стати грабіжниками.
Ті ж фінікійці славилися своїми нападами та грабежами, а не лише торгівлею. Але стародавнє піратство мало одну важливу відмінність від відомого нам пізнішого: грабіжники нападали не лише на флот, а й на прибережні міста та поселення.
Про стародавніх піратів ми знаємо від античних авторів, наприклад, від Гомера або Овідія. Найвідомішими у Середземномор’ї були Кілікійські пірати. Вони мали більш ніж тисячну армію, бази на островах і навіть правителі Боспорського царства підписували з ними договори, щоб воювати з Римом.
Багато відомих діячів страждали від піратів. Гай Юлій Цезар і був їх бранцем. Знаменитий полководець Помпей увійшов в історію як борець із середземноморським піратством, яке заважало римській торгівлі.
Пірати в Середні віки
Черговий бум піратства стався у XVI столітті. Після Великих географічних відкриттів до Європи з усіх куточків світу прибували товари: спеції, золото, коштовності, тканини. Не дивно, що виникали групи людей, які бажають отримати легке багатство, пограбувавши купців. В історії взагалі існує поняття “Золотий вік піратства”, що охоплює період з середини XVII по середину XVIII століття.
Територія піратства суттєво розширилася, тепер у їхньому розпорядженні були океани та пов’язані з ними моря на інших континентах, наприклад Карибське. Залежно від території своєї діяльності кожна група піратів мала свою назву:
- Берберські – біля берегів Північної Африки.
- Лікеделери – Балтійське море, ймовірно нащадки вікінгів.
- Флібустьєри та буканіри – узбережжя двох Америк.
- Клефти – грецькі пірати, які нападали на турецькі судна.
- Воку – японські пірати, що нападали на кораблі з країн південної та східної Азії.
- Ушкуйники – пірати на Волзі.
Головний спосіб атаки в середні віки – це абордаж. Мобільне судно піратів у відкритому морі наздоганяє торговий корабель, наближається до нього, закидає гаки та троси, а через деякий час пірати вже на ворожому кораблі, зі здобиччю та бранцями.
Піратські правила та традиції
Всі знають, що головний напій піратів – ром. Це пов’язано не лише з алкоголізмом, а й тим, що в ті часи ром був єдиним напоєм на кораблях. Він був джерелом вологи, не псувався, не поширював хвороби. Ну а піратам він ще й додавав хоробрості за хвилини захоплення судів.
Кожен пірат повинен був дотримуватися свого роду кодексу честі: поважати товариша, не ховатися під час бою, не красти у колег. За порушення могли або висадити на острові з пістолетом і пляшкою рому, або взагалі страчувати.
Коли піратство ставало окремою соціальною групою, вони виникали закони, уклади і соціальна ієрархія. Незабаром виникла ідея власного прапора. Стали використовувати червоний колір, у якому символи смерті, найчастіше череп. Цей прапор отримав назву “Веселий Роджер”. Звичайно, у відкритому морі використовували інший прапор, а “Роджера” піднімали тільки під час штурму суден, щоб викликати страх і паніку.
Міфи про піратів
- Своїх полонених пірати скидали з дошки у море. У жодному джерелі до XVIII століття про це не згадується. Цю історію стали додавати письменники ХІХ століття, для більшої драматичності. Найяскравіший приклад: книга Говарда Пайла “Ходіння по дошці”, що вийшла 1887 року.
- Скарби пірати закопували в землю на островах. Часто пірати жили від грабунку до грабунку. Отримуючи награбоване, вони вирушали до найближчого порту, щоб витратити все на розваги та алкоголь. Часто вони пригощали всіх відвідувачів шинку, а іноді й зовсім ставили бочку з алкоголем на вулиці, пропонуючи випити перехожим. Крім того, у піратів просто не було можливості зберігати десь свої заощадження. Безперечно, були випадки, коли вони ховали награбоване, але це було рідкістю. Пірати жили сьогоденням.
На службі у корони
У XV-XVI століттях лідерами Великих географічних відкриттів були іспанці та португальці. Не дивно, що іншим великим європейським країнам все частіше спадало на думку ідея вступити в союз із грабіжниками. За походженням більшість піратів було з Франції та Британських островів. Своїх співвітчизників вони й брали на службу.
До XVII століття центром світового піратства були острови Гаїті та Ямайка. Саме тоді виникла слава Карибського моря, як найнебезпечнішого, насиченого лиходіями місця. Часто французька влада (що мала в цьому регіоні свої території) надавала піратам притулок. Пірат П’єр Ле Гран вчиняв напади на іспанські судна “в ім’я французької корони”.
Але найвідомішими були британські пірати: Френсіс Дрейк та Едвард Тіч на прізвисько “Чорна борода”. Вони вірою та правдою служили Англії: чинили напади, очолювали експедиції, відкривали нові землі. Дрейк взагалі отримав лицарський титул від королеви Єлизавети.
Коли XVII-XVIII століттях лідерство світової торгівлі перейшло Франції, відомими піратами стали іспанці. Найвідоміший приклад: Амаро Парґо. Він нападав на англійські судна, а іншим часом займався работоргівлею для іспанської корони. За свою службу монархії цей пірат вважався Іспанії героєм.
Сьогодні піратство – це страшний міжнародний злочин. У суспільній свідомості воно асоціюється із Сомалі. Але колись пірати були частиною світової історії, сприяючи зростанню одних та падінню інших імперій.