Упродовж практично усієї понад трьохсотлітньої історії Київської Русі, незмінними на цих землях залишалися дві речі – внутрішня боротьба за владу, де вбивством рідного брата не можна було здивувати ну зовсім нікого, і війни із кочівниками.
Хозари, печеніги та половці нашим пращурам створювали не менше проблем, ніж нам сучасні східні сусіди. Особливо постаралися останні з цього списку – половці. Про це пише Файна Сторінка із посиланням на 24tv.ua
Якщо з хозарами розібрався князь Святослав, з печенігами – Ярослав Мудрий, то половцям дісталася солодка цукерочка у вигляді вже роздробленої Київської Русі. По суті на ту мить країна уже перетворилася на об’єднання різних князівств, що часто воювали між собою.
Масштабні напади половців
Для половців такий стан речей став запрошенням – лише літопис згадує 46 нападів кочівників на Русь і це тільки масштабні. Загалом же їх було в рази більше. А поряд зі Сіверським Донцем половці утворили Донбаське об’єднання орд.
На ту мить онук Ярослава Мудрого керував одним зі згаданих князівств – а саме Переяславським, яке було найближчим сусідом, а відтак і найбільш ласим шматком для донбаської орди. Тож саме Мономах ініціював такий собі альянс між родичами, аби нарешті послати половців куди подалі.
У підсумку вийшла непогана армія: кілька тисяч кіннотників і навіть більше піхотинців. Керували ними щонайменше дев’ять князів, які на диво не скористалися нагодою позапихати ножі в спини один одному.
Та головний герой історії все ж той таки Володимир Мономах. Крім того що він став організатором цього концерту, у нього ще й було найбільше військового досвіду загалом і в протистоянні з половцями, зокрема. Тож, найімовірніше, стратегію усього дійства теж розробляв він, як і ідеологічну складову.
Як виганяли донбаську орду?
Князі взялися активно використовувати священиків, спробувавши перетворити кампанію у такий собі хрестовий похід на язичників. В те, що війську допомагали ангели господні, віриться звісно складно, а от стратегію обрали дійсно непогану.
Ключовий у цій війні похід почався наприкінці лютого 1111 року із Переяслава. І час вибрали не випадково. Степові коні половців, одразу після зими опинилися не в найкращій формі. А звичної маневреності кочівників позбавила потреба захищати власні “вежі” – це громіздкі хати на колесах, де вони зберігали всі скарби.
Тож за один місяць русичі дісталися до Сіверського Донця, спалили по дорозі кілька половецьких міст і виграли дві генеральні битви.
Якщо вірити літопису, військо русичів впродовж походу вбило або полонило близько десяти тисяч половців. Цифра, щоправда, може бути перебільшеною. Та факти залишаються фактами: орду відкинули з Донбасу аж на Кавказ і більше вона такого впливу на цих землях не мала. Гарний підсумок і не тільки для тієї війни.