Ми з Київщини, з райцентру. Тата вже немає, а я жила з мамою в нашій трикімнатній квартирі, працювала.
Сестра моя вже заміжня, має чотирьох дітей, чоловіка, який вже рік не працює, і квартиру в Бучі, яку їм дали і де вони жили до вторгнення.
Як тільки сталося повномасштабне, я виїхала з нашого районного центру в Польщу, а потім в Італію.
Мене нічого не тримало, тому я вирішила поїхати і заробити на свою мрію – відкрити в нашому місті затишну кав’ярню.
Ні дня я не жила за рахунок виплат, одразу шукала будь яку роботу. працювала у Польщі на морозиві й косметиці, потім паралельно трохи на грибах, а далі подалася до знайомих в Італію. Там робила українкам манікюр і педикюр, бо я майстер якраз з цих речей, прибирала оселі.
Щодня я працювала так багато, щоб заробити на свою мрію життя, щоб жити й мати свою справу саме в Україні мені ніде немає. думки про це надавали мені сил.
І ось місяць тому, зібравши пристойну суму, адже я на себе майже нічого не витрачала, а жила безкоштовно у знайомих (за що всім дуже вдячна), я повернулася в рідне місто.
Летіла я додому як на крилах, і у першу чергу поділася з мамою радістю. Але слова мами, її відповідь, були для мене гірше льодяного душу на голову.
– Яка кав’ярня в такий час, доню? Ти ж знаєш, що у сестри жити нема де, їхній будинок було дуже зруйновано, але більшість людей там вже відремонтували свої квартири і живуть знову. Сестра ж твоя з дітками тулиться на оренді в Києві, і грошей на ремонт їм просто ніде взяти.
Тому маєш відремонтувати сестрі квартиру в Бучі, ми на тебе дуже розраховували, доню. Тоді тобі моя квартира буде у майбутньому тобі. Ти все одно поки що сама, тому живи скільки хочеш зі мною, ти мені не заважаєш. А кафе зараз – це затія зараз дуже не на часі. сама розумієш.
Знаєте, у мене як наче забрати ті крила, на яких я прилетіла додому. навіщо я взагалі поверталася? Бо мені тут добре! Але я не хочу віддавати зароблене сестрі й племінникам, хоч мені їх і шкода. Але у них своя родина, у сестри є чоловік, який, щиро кажучи, має турбуватися про свою родину.
Те, що зять цього не робить – не моя проблема. Я так вважаю, але – тільки я. Мама й сестра на мене розраховують і, на скільки я розумію, стосунки з ними у мене повністю зіпсуються. А вони все ж таки моя родина.
І я не знаю, що робити. Дати гроші сестрі, жити з мамою й забути про мрію? Дати гроші й знову поїхати заробляти? Переїхати на окреме житло, втілювати задумане, але дійсно зіпсувати взаємини з найріднішими?
Я зовсім розгублена, а мама й сестра щодня чекають від мене відповідь, а точніше – щоб я дала гроші на ремонт квартири родині сестри.