Так якось склалося, що в нас з чоловіком зараз невеликі труднощі з грошима, на жаль. Вже чимало часу ми не можемо вирішити свої проблеми. А все справа в тому, що чоловік мій втратив роботу. Миколу звільнили, нічого зовсім не заплатили, ще й винним зробили у всьому.
Він працював старшим механіком на СТО, під час ремонту щось там сталося з автомобілем їхнього клієнта, а автомобіль той дуже солідний був.
Микола мій розповідав всім, що все так вийшло через несправність обладнання, а господар цього СТО сказав, що винен в усьому саме працівник, тобто мій чоловік.
Одним словом, мого чоловіка звільнили, а зарплату забрали в якості компенсації за те, що зіпсувався цей автомобіль. Ось так якось вийшло.
Тепер в нашій сім’ї працюю лише я одна, заробляю небагато, звісно, хоча стараюся дуже. Самі знаєте, які зараз витрати на все: які ціни на продукти та комунальні платежі.
Згодом нам з Миколою стало дуже не вистачати грошей, почалися серйозні труднощі з цим. Спочатку ми ще якось справлялися з усім, бо були якісь невеличкі заощадження в нашій сім’ї. Я намагалася економити на всьому, на чому лише могла. Але минуло так п’ять місяців, і економити було вже зовсім ні на чім.
Грошей нам категорично не вистачало, я часто брала гроші в борг у наших знайомих та ледве встигала все вчасно віддавати. Це дуже важко, але іншого виходу у мене не було.
Загалом, моєї зарплати ледь вистачало на те, щоб віддати борги, а на життя залишалися суцільні копійки. І як тільки я віддавала гроші, які позичала, та мені доводилося брати знову в борг, постійно просила в людей, щоб мене виручали, інакше б ми просто навіть на елементарні речі не мали б грошей.
Я так втомилася від усього цього, що передати вам важко. Я так втомилася від тієї постійної економії і того, що я сама маю думати, як нам жити і де взяти гроші на все. Мені просто соромно стало вже звертатися до людей по гроші.
Навіть не знаю, що мої близькі і рідні люди вже думають про мене зараз. Але, забувши про гордість, доводилося просити знову, бо жити якось потрібно було. А що робити? Платити за все треба, плюс двоє дітей! За цей час чоловік так і не зміг знайти собі роботу, Микола сидів лише вдома.
Загалом, в один момент я зрозуміло. що ме5ні вже дуже важко справлятися з усім і я сказала, що йому треба попросити допомоги у своїх батьків. Вони, звичайно, не багаті, але живуть тільки вдвох, отримують хороші зарплати.
За всі ці роки свекри не допомагали нам фінансово жодного разу. У батьків мого чоловіка точно є гроші в запасі! Куди вони можуть витрачати їх? Микола так і зробив.
Чоловік, звичайно ж, спочатку дуже не хотів телефонувати їм. Йому було соромно просити у власних батьків грошей і пояснювати чому не може заробити їх сам і так довго сидить без роботи.
Але що поробиш? Виходу тоді не було. До кого ще можна звернутися звернутися? Вони наша остання надія! Загалом, я таки добре наполягла, і Микола взяв гроші у своїх батьків.
Природно нам довелося вислухати повчальну лекцію від моєї свекрухи, матері Миколи. Куди ж від неї подітися? Але хай з тим, грошей дали та й добре.
Здавалося б, що допомога моїх свекрів повинна стати для нас щасливою подією, адже жити стало трохи легше в фінансовому плані. Воно, звісно так, жити стало трохи краще. Але мене зараз хвилює зовсім інше питання.
Справа в тому, що мій чоловік попросив грошей у борг та його батьки нічого не мали проти, особливо нічого не говорили та не перечили.
Вони позичили гроші своєму власному синові у складний час. Ніхто з них не сказав, що це просто допомога, яку вони роблять і її не треба повертати. Мене це трохи засмутило, я задумалася.
Адже вони мали б розуміти, що мова йде про їх власного рідного сина та онуку. Я в нашій сім’ї гроші єдина заробляю зараз. А вони не дають гроші, а позичають. Як так? Що це за ставлення до рідних людей? Я цього не розумію!
Адже ми рідні люди, ми одна сім’я та повинні підтримувати один одного, тим паче у такі нелегкі часи.
А вони, знаючи нашу ситуацію, чекатимуть, коли ми повернемо їм гроші, вони їх рахують за борг. Це якось зовсім не по-людськи якось виходить, чесне слово.
А десь через два тижні мої найсумніші припущення виправдалися. Зателефонувала до мене особисто свекруха і відразу запитала, коли чоловік зможе повернути борг, так як вони хочуть зараз купити новий холодильник.
Я була, звісно, дуже здивована цьому. Чоловік лише влаштувався на нову роботу, зарплату ще не отримував жодного разу. Вони це прекрасно знають і задають такі питання. І взагалі, ми ж одна сім’я, ми найрідніші люди. Що за грошові відносини можуть бути у нас?
Тепер я думаю, чи повинен мій чоловік повертати гроші своїм батькам? Або вони повинні були просто допомогти нам, як це роблять в нормальних сім’ях люблячі батьки.
Може просто ігнорувати їх, і вони перестануть нагадувати нам про борг. Я вважаю, що батьки не повинні вимагати в дітей гроші, які їм позичили, коли в них були важкі часи.
Адже вони теж будуть старі та потребуватимуть нашої допомоги, ми ж їм не позичатимемо, а даватимемо гроші. Але свекруха натякає і натякає на ці гроші.
Я вже думала, можливо, їм повернути зараз цей борг, в когось перепозичити, а коли вони будуть старі і проситимуть допомоги теж відвернутися від них і про ці гроші їм нагадати?
Чи просто не віддавти ці гроші і не зважати на них, адже батьки мають теж підтримувати своїх дітей у скрутну хвилину, якщо хочуть, щоб і ті їм на старості років допомагали?