– Галино, ти коли мені гроші віддаш? – питаю я свою племінницю, а вона дивиться на мене і вдає, що нічого не розуміє.
– Які гроші, тітко? Ви про що? – каже.
А я втомилася їй повторювати, щоб вона будинок спадковий продавала, і нам з братом повернула наші частки. Ситуація не дуже приємна, нема гіршого, ніж з родичами спадок ділити.
Нас в сім’ї було троє: я і два моїх брати. Ми жили бідно, але дружно. Але коли ми одружилися, то роз’їхалися з дому і стали жити своїм життям.
З молодшим братом я стосунки підтримувала, а от з старшим братом, Миколою, ми майже перестали спілкуватися. А все через невістку, дружину Миколи. Такий вона вже характер поганий мала, що не хотілося їх ні до себе кликати, ні до них їхати, тому ми просто звели спілкування нанівець.
Так ми собі і жили, одне до одного ні за чим не ходили. Коли не стало наших батьків, наш родинний будинок ми мали поділити на трьох. Але молодший брат, який жив з родиною в іншій області, відмовився від своєї частки, сказав, що йому буде важко їздити туди-сюди і оформляти документи. Але попросив, як будемо колись продавати цю хату, то його частку, по можливості, віддати йому грошима.
Але в цей час розлучився Микола. Не знаю, що у нього там з дружиною трапилося, але він приїхав в село, і став жити в батьківській хаті. Я нічого не мала проти, бо ми з чоловіком живемо доволі добре, маємо великий будинок, і в село переїжджати ми не планували.
Тому я зробила так само як мій молодший брат – відмовилася від своєї частки на користь старшого брата Миколи, але з умовою, що коли він буде продавати будинок, то поверне мені мою частку грошима.
Якщо чесно, я сподівалася, що жадібна невістка як почує про спадщину, то прийме Миколу назад, будинок вони продадуть і всі гроші ми поділимо на нас трьох. Але так не сталося, і Микола продовжував жити в селі – садив город, розвів господарку, одним словом, обжився на тому місці.
А потім раптово не стало мого молодшого брата. Не встигла я за ним відгорювати, як не стало і Миколи. Ці дві сумні події відбулися в один рік і тому я не встигла нічого проконтролювати. А донька Миколи, тим часом, швидко оформила будинок на себе і тепер вона – єдина власниця.
Тому я і кажу, нехай вона віддає нам наші частки і ми закриємо це питання. Але племінниця вважає, що вона нам нічого не винна.
– Ми домовлялися, що гроші ви отримаєте, якщо ми будемо продавати будинок. А я нічого продавати не збираюся, зроблю собі тут дачу, – каже вона.
От що мені тепер робити? Як переконати родичку, що мені і дружині молодшого брата тут теж щось належить і ми хочемо таки забрати своє. Але як це зробити?