Я була родом з села, до того ж, з багатодітної родини, напевно саме це змусило мене рано вийти заміж. У нас в селі дівчата виходили заміж вже з 18-років, а я умудрилася знайти собі чоловіка відразу після школи. Вірніше, то він сам мене знайшов. В моєї сусідки було весілля, я була там дружкою, а мій тепер уже чоловік, приїхав як дружба зі сторони нареченого.
Іван був старшим за мене на 10 років, і відразу мене помітив. На весіллі сказав, щоб я готувалася, бо наступне буде у нас. Я була дуже красивою дівчиною, і Іван на це повівся. А я повелася на його розповіді, який він заможний, і як мені буде добре біля нього.
Батьки мої не мали нічого проти, бо крім мене у них було ще четверо дітей, так що те, що я знайшла собі чоловіка, який буде про мене дбати, їх дуже тішило.
Привіз мене Іван до себе додому, в своє приміське село. Хата у них величезна, не те, що наша, він – єдиний син у своїх заможних батьків. Тоді мені здавалося, що я виграла в лотерею. Чоловік мене спочатку дуже любив, казав, що я з ним горя знати не буду. Але так було лише до того моменту, поки у нас не народився син.
Чоловіка наче підмінили, він став приходити додому пізно, і часто не тверезий. А його мама лише підкидала дров у вогонь. Свекруха мене з самого початку не злюбила, казала: “Що з того, що красива, якщо бідна. З лиця воду не пити”. І що б я не робила, вгодити свекрусі не виходила, вона вважала, що я нічого не вмію.
Якщо чесно, то яка я могла бути господиня в 17 років? Але будучи старшою дитиною в багатодітній сім’ї, я звикла до роботи, і вміла все робити по господарству – і корову доїти, і траву косити, і навіть дрова рубати.
Коли нашому сину виповнилося 3 роки, чоловік заявив мені словами своєї матері, що я його не достойна. Ситуація була настільки обтяжливою для мене, що я наважилася все кинути і поїхати в Іспанію на заробітки. У мого чоловіка була сусідка-заробітчанка, вона приїхала додому у відпустку, побачила, в якому пеклі я живу, і сама сказала, щоб я рятувалася втечею, а вона мені допоможе.
Я знала, що моя свекруха дуже любить гроші, і я пообіцяла їй, що якщо вона лишиться з дитиною, то я зможу заробити за рік мінімум 10 тисяч євро, і всі гроші я на сім’ю віддам. Мама чоловіка дуже заздрила сусідці, що в неї будинок кращий, вона хотіла такий самий, але вже занадто себе любила, щоб стати заробітчанкою.
Думка про те, що вона моїми силами розбагатіє, спрацювала, і свекруха відпустила мене, пообіцяла, що буде сидіти з моєю дитиною. Чоловік, на диво, теж не мав нічого проти.
Рік я відпрацювала, і як домовилися, передала додому 10 тисяч євро. Але сама не повернулася, вирішила, що залишуся і буду заробляти для себе. З колишньою сім’єю я обірвала будь-який зв’язок, знайти мене вони не могли. В цій ситуації мене боліло лише те, що дитина росте без мене, але забрати сина до себе в Іспанію я не могла, бо сама перші кілька років була нелегалом, і лише потім я змогла оформити документи на проживання і право працювати.
Повернулася я додому через 15 років, привезла з собою дуже багато грошей. Вистачило і на квартиру, і навіть на відкриття власного бізнесу (я стала власницею невеликого продуктового магазину). Перше, що я зробила, це віднайшла сина, і захотіла йому все пояснити. Та у мене нічого не вийшло, син мене навіть слухати не став. У нього в авторитеті бабуся, яка за ці 15 років таке йому про мене наговорила, що він мене навіть бачити не хоче.
Я така засмучена, що словами не передати. Мені ще і 40-ка років нема. Не знаю, що мені робити. Так виглядає, що стосунки з сином я налагодити не зможу, і там вже втрачено все. Він ніколи мені не пробачить, а я по суті, заради нього повернулася в Україну, планувала, що ми заживемо собі разом. Та син вперто мені повторює, що я для нього чужа.
Що мені робити? Повертатися в Іспанію і жити там своїм життям? Чи залишатися вдома і таки ще робити спроби налагодити стосунки з сином?