Я зайшла в квартиру до свекра і взялася за голову. Я ніколи не бачила, щоб люди жили в таких умовах. Я три години не виходила на світ Божий. Я і поприбирала і їсти йому наварила. – Що ти від мене хочеш?, – бурчав свекор. – Мені і так добре! – Але я не могла змиритися з тим, що з ним сталося. Він був такою життєрадісною людиною. Після відходу свекрухи минуло два роки, а його стан йде на спад.
Я дуже хвилююся за свого свекра, який досі не може змиритися з відходом дружини. Колишній веселий і активний чоловік замкнувся в собі. Його ніщо не веселить і не радує. І він також дуже сварливий до свого оточення. Я в розпачі, але як допомогти – не знаю.
Коли я познайомилася з сім’єю чоловіка, свекор мене відразу зачарував. Він був із тих людей, які скрізь посміхалися, розважали кожну компанію та були сповнені енергії. Він часто їздив у подорожі з онуками, у нього було багато захоплень, і ми завжди чудово проводили час у його компанії. Такого свекра і дідуся кожен би хотів.
Але коли два роки тому раптово не стало моєї свекрухи, від нього залишилася наче тінь. Для всіх це було величезною несподіванкою, але свекор досі не змирився з цим.
Я знаю, що йому дуже важко. Вони провели разом 45 чудових років. Але я сподівалася, що час допоможе йому якось навчитися жити з втратою.
– Яно, дай мені спокій, я нічого не хочу. В мене немає настрою. Я не хочу бути серед людей, – часто казав він мені, коли я намагалася його кудись витягнути. Я пробувала по-різному – пропонувала погулянки центром міста, які він так любив, або взяти онуків у подорож.
Я ж думала, що гарна погода, враження та дитячий сміх неодмінно піднімуть йому настрій. Але його відповідь завжди була однаковою. Ось уже два роки він замкнувся в собі, а я в розпачі.
Однак останнім часом стало ще гірше. Коли я прийшла до нього в гості, то була здивована, в якому середовищі він живе. Саме тому я з його квартири не виходила більше трьох годин. Я і прибирала і їсти готувала. Я не могла дозволити йому жити таким життям.
Він тільки приповідав, що це йому не потрібно, шо він сам зі всім впорається. Та я не зневірилася. Але свекор вже навіть не дбає про себе. Навіть коли я свекра кличу до нас в гості, він приходить, але дуже занедбаний і недоглянутий.
Але він ніколи таким не був. Я знаю, що в душі він все ще добрий чоловік, але він просто дуже сумує за своєю Катериною.
І все б нічого, але нещодавно я почула, що він теж грубить нашим дітям.
– Мамо, я не хочу до дідуся. Він такий злий, – нещодавно сказала мені моя дочка, і це мене налякало. Мені теж було дуже прикро, бо я знаю, яким був мій свекор раніше. Хотілося б, щоб він так само подобався дітям, але я розумію, що їм теж нелегко.
– Тату, ти не повинен здаватися. Ми поруч і завжди тобі допоможемо, – також намагався переконати його мій чоловік. Але свекор тільки махнув рукою і похитав головою.
– Не морочте мені голову. Вже ніколи не буде так, як раніше, – відповідає він нам.
Ми відчуваємо себе безпорадними, але ми не можемо дивитися, як його стан погіршується.
Ми пробували все можливе, але нічого не допомагає. Я відчуваю, що ми всі вичерпуємо сили. У нього також є проблеми зі здоров’ям, але ми не можемо його привести до лікаря.
Я також говорила про це з подругами, хтось пропонував звернутися до спеціалістів “душі”, хтось казав, що просто потрібен час. Але два роки минуло після того, як не стало його дружини. Свекор мав би вже прийти до себе і продовжити жити.
Але нічого не змінюється на краще. Навпаки, все тільки погіршується.
– Яно, його не зміниш, він повинен сам цього захотіти, – часто кажуть мені. Але я не хочу все пускати на самоплив. Він мені наче рідний батько.
Як мені бути? Як ще можна допомогти свекру?