Я вирішила переписати свій будинок на сусідку, хоча і маю рідного сина. Не думала я, що так може статися, але життя довге і непередбачуване.
Син мій давно за кордоном, і не приїжджав додому вже багато років. Фінансово він теж мені не дуже допомагає, бо і самому не солодко на чужині, та я нічого від нього і не вимагаю, намагаюся сама собі давати раду. Максимум, що може зробити для мене син – так це вислати мені 100-200 доларів на день народження. Але я ці гроші не витрачаю, бережу їх про всяк випадок.
Щоправда, я не молодію, мені вже восьмий десяток пішов, і з кожним днем поратися по господарству мені все важче.
Живу я на краю села, сусідів у мене небагато. Поряд зі мною живе багатодітна родина, батька їхнього давно не стало, мама тягне все на собі, у неї п’ятеро діточок – старша донечка Мартуся і четверо молодших синів. Мама і на роботу, і з дітьми, і по господарству, добре, що Марта їй допомагає в усьому.
Дівчина рано подорослішала, бо треба було мамі допомагати. Вона все вміє зробити, а готує так смачно, що не передати словами. Вона спочатку нагодує братів, а потім до мене біжить – то червоного борщику мені принесе, то вареників. Я хочу їй заплатити, а вона гроші не бере, каже, що робить це просто так.
А поки я пригощаюся тим, що Мартуся принесла, вона швиденько ще й прибере у мене. На грядках мені завжди допомагає теж – і садити, і збирати, та я без неї просто не знаю, що й робила б.
З пенсії я час від часу даю їй кілька сотень, а вона візьме їх, піде в магазин, купить цукерок і мені несе, каже, не можу, тітко, я у Вас гроші брати. А я ж бачу, що їй теж треба, бо живуть вони бідно, вона ж ні одежини, ні взуття нормального не має.
А якось прибігла до мене Марта, зварила картопельки молодої, відбивну спекла, принесла мені, сіла та й каже, що прийшла попрощатися, бо заміж виходить і з чоловіком вирішили їхати в місто.
Ні у неї, ні у її нареченого свого житла немає, тож вони в місті роботу знайдуть, житло стануть орендувати, та й будуть починати сімейне життя поки-що так.
Я довго не думала, витягла той згорток з грошима, який у мене був, і протягнула Марті.
– Ось, дитинко, візьми. Ці гроші тобі пригодяться, принаймні, на перший час, – кажу.
Марта навідріз відмовилася брати у мене гроші, але я їй сказала, що нехай вважає це позикою, а віддасть, коли буде мати можливість.
Я в той вечір заснути не могла, і вирішила, що свою хату відпишу Марті, нехай йдуть до мене зразу після весілля, місця у мене багато.
Без сина я це рішення не наважилася прийняти, тому я йому зателефонувала і розповіла про те, що хочу зробити. Йому моя ідея не сподобалася, але син усвідомлював, що він не планує повертатися, а Марта таки мене догляне, тому в підсумку він погодився.
Марта дуже зраділа, бо не чекала від мене такого щедрого подарунка. Перепитала, чи син мій не буде проти, та я запевнила її, що все добре, і що ми з ним все узгодили.
Марта запропонувала витратити гроші, які я їй дала, на ремонт в моєму будинку. Тепер Марта з чоловіком живуть разом зі мною, такою щасливою я давно не була – діти все по господарству роблять, любо глянути. В домі життя вирує, і це відчуття прекрасне.
Про маму свою і братів Марта теж не забуває, бігає до них щодня, адже живемо ми поряд.
Не думала я, коли ростила рідного сина, що буду віку доживати біля чужої людини, але для мене це точно не найгірший варіант, навпаки, я вважаю, що мені дуже пощастило.