Я у другому шлюбі вже сім років, у нас з чоловіком двоє дітей. Старша дитина – це мій син від першого шлюбу, а другий наш синочок – спільний.
У нас з Денисом були ідеальні стосунки, але в якийсь момент він почав чіплятися до мене по кожній дрібниці, все йому стало не так.
То суп холодний, то рушник не там лежить, то капці йому не подала, то голубці гірші, ніж у його мами. А я йому нічого і сказати не можу, адже квартира то його.
Коли я вийшла з декрету на роботу, я познайомилася з чоловіком. Роман був теж одружений і в нього були діти, але мені було з ним цікаво спілкуватися, з ним я душевно відпочивала після домашніх негараздів.
Пройшло трохи часу, і я почала звертати увагу, що він проявляє до мене інтерес, але не як до співрозмовника, а як до жінки. Мені він теж уже став цікавим, як чоловік.
Якось Роман підвозив мене з роботи до дому і поцілував, коли прощалися. А через тиждень між нами сталося доросле побачення – ви зрозуміли, яке саме.
Про чоловіка в той момент я навіть і не згадувала, я просто насолоджувалася і отримувала задоволення від кожної хвилини, проведеної з Романом. З ним я почувала себе жінкою.
Я звичайно розумію, що роблю не дуже гарно по відношенню до свого законного чоловіка, але він сам винен, що перетворив мене на “попелюшку” – подай, принеси, прибери, постірай, наготуй. А про те, що я жінка, яка хоче любові та ласки, він здається забув.
Мені добре з Романом, але я знаю, що сім’ю він не залишить, та і я не хочу руйнувати свою родину і шлюб. Ми зустрічаємося кілька разів на місяць, і в ці моменти я почуваюся красивою і бажаною жінкою, а не прислугою.
У чому моя вина, що я теж хочу бути щасливою? Я вважаю, що всі жінки так мають робити – тоді чоловіки нас цінуватимуть і любитимуть.
Фото – авторське.