Колись ми з Людою були не просто сестрами, а найближчими у світі людьми, подругами й спорідненими душами. Я довіряла їй більше, ніж мамі рідній. Я думала – так буде завжди. Ми виросли, поїхали на навчання – спочатку вона, а тоді я.
Так сталося, що в місті жила наша двоюрідна бабуся. Дітей вона не мала, тож залишила свою однушку нам з сестрою. Це було чудово, ми могли більше не жити в гуртожитку.
Оселилися вдвох і разом нам було дуже добре. Вчилися і на танці ходили. А тоді з’явився Анатолій. Люда закохалась і вже нікого, окрім нього, не помічала. Минуло кілька місяців і її хлопець вже жив у нас. Мого дозволу ніхто й не думав спитати. Я тоді саме університет закінчувала. Ледве витримала до кінця навчального року, а тоді поїхала додому. Не було бажання жити в одній кімнаті з сестрою і її хлопцем.
Минуло пів року і Люда дізналась, що вагітна. Вони розписалися швиденько. І якось так вийшло, що квартира дісталась моїй сестрі.
– Ти ж сама, а в мене дитина буде!
Я поступилася. Згодом в мене народилась племінниця і я ні про що не шкодувала. Роки минали, я також зустріла своє кохання. Щоправда, нам довелося винаймати житло. Згодом стало важко фінансово, тож ми переїхали до моїх батьків. В них невеличкий будинок на околиці. Сестра наче проти не була, все ж її квартира в обласному центрі коштує більше.
Крім того, три роки тому Люда продала квартиру і вони з чоловіком і донькою виїхали до Польщі. Та вочевидь, в Європі жити було не так просто. Вони швидко витратили всі гроші. Батькам і не думали фінансово допомагати. А тоді рік тому не стало моєї мами, а за нею дуже швидко пішов і тато.
Я вирішила переоформити будинок на себе. І тут з’явилася Люда.
– А чого ти вирішила, що будинок має тобі бути?
– Я ж квартирою поступилася! Все чесно!
– Це батьківський будинок, а за квартиру ми копійки отримали. Нам тепер нікуди повертатися.
– Це вже ваші проблеми!
– Ну, я тебе попередила, буду судитися!
Сестра й справді звернулася до суду. Заповіту не було і доказів, що я віддала їй квартиру – також. Шансів в мене не було. Врятував мене адвокат, котрого порадила моя подруга. Минуло кілька місяців і нарешті я виграла суд. Сама цього не очікувала. Того ж дня мені подзвонила Люда:
– Суд ти виграла, а от сестру втратила! Задоволена?
Мені було вкрай прикро. Усім нашим родичам вона розповідала, що я її обдурила. Та що я мала робити – віддати їй ще й батьківську хату і жити надворі? Не знаю, чи вдасться нам колись налагодити зв’язки. Серце моє розривається. Адже більше рідних людей в мене нема на світі.