– Мамо, скажи мені де живе тато в тій Італії? Я поїду до нього. Там я буду жити, як принцеса, не те, що тут з тобою, – сказала мені дочка після того, як я відмовила її від покупки навушників за п’ять тисяч.
Мені так важко останнім часом. Чи то вік такий у Кіри, чи що, але я не справляюся з її вибриками. До того ж, у мене є молодша дочка і нещодавно ми з її татом розлучилися.
В Італію на заробітки я подалась молодою.
Закінчила коледж, але по спеціальності не працювала. Влаштувалась в крамничку, але зарплата мене не влаштовувала.
Десь через рік такої роботи і виживання я поїхала в Італію на заробітки. В той час дуже багато моїх знайомих і родичів туди їхали шукати кращого життя.
Батьки були проти, бо молода-зелена, але мене туди тягнуло, наче магнітом.
Я вже в уяві малювала собі, що там мене помітить красивий Італієць і запропонує свою руку і серце. Я ж для нього буду готувати його улюблені страви і доглядати за хоромами.
Дещо таки збулося, але якось не все так склалось кольорово.
Так, мене помітив італієць, і я навіть йому сподобалась, але по-перше, він мені в дідусі годиться, а по-друге, в нього сім’я, діти, онуки і я працівниця в його домі, а не дружина.
Не буду багато розказувати про мої пригоди, бо нема чим сильно пишатися. Поїхала я через три роки в Україну, бо чекала дитину.
Повернулася я до батьків, бо більше нікуди.
Через декілька місяців на світ з’явилася донечка, яку я назвала Кірою.
Андреа же сказав, що я маю зникнути, бо інакше халепа буде, як в нього так і мене.
Він дав мені грошей на дорогу і все, на тому все закінчилося. Зі мною в той час в Італії працювала мамина двоюрідна сестра. Вона дещо знала про мої стосунки з Андреа, але вона як і я, мовчала.
Тітка Катерина досі там на заробітках. Вже заробила двом дітям на квартиру, а тепер гідну старість забезпечує для себе.
Я ж з дитиною на руках почала ставати на ноги в Україні.
Трішки допомагали з Кірою батьки, та й якось виростили.
Коли Кірі було десять років я вийшла заміж за Миколу.
З ним в мене народилась друга дочка.
Але і з тим чоловіком через папу років я зрозуміла, нам не по дорозі.
Нещодавно ми розлучилися.
Микола працював будівельником і гроші заробляв непогані, бо рукатий. І ось тепер, коли я залишилася одна і зарплати на все моєї не хватає, дочка почала говорити, що вона хоче відшукати батька.
Вона думає, що той її поселить в себе в будинку і дасть те, чого не змогла дати я.
Але я навіть не знаю, де він і чи взагалі є.
Я нічого про нього не знаю.
Але дочку це не цікавить.
– Завези мене, або я сама поїду. Ти мене на світ привела, а гідного дати не можеш.
Тато мій багатий, я хочу жити з ним.
Як мені бути? Як втихомирити доньку? Як пояснити, що батько якби хотів, то б допомагав.
– Я попрошу тітку Катю, щоб завела мене до батька, тільки завези мене в ту Італію, прошу, – каже мені Кіра.
В мене вже голова йде обертом, чесне слово…
Як бути?
Автор – Карамелька