Ви знаєте, я ніколи цього не розуміла, коли день народження дітей батьки святкували вдома. Дорослі собі забавлялися, а дітям, може, навіть не дуже було й весело.
Тому особисто для себе вирішила, що так в моїй сім’ї не буде. Ми з моїм чоловіком Денисом вже не перший рік разом, і ось нарешті в нас з’явилася маленька донечка, Діана маленька наша квіточка, і я дуже рада, що вона в нас є.
І, знаєте, коли ще вона була маленька, то так, могли робити невеличкі святкування вдома, або там десь виїхати в кафе. Та й гості так хотіли на дитя подивитися. А вона ж і так нічого, моя Діана, не розуміла. Тому так було перший час.
А вже ось, коли доньці, там, стало п’ять рочків, вона вже хоче чи на якийсь ігровий майданчик, чи там, наприклад, у парк поїхати собі, в кафе на День народження. Діанка ж не хоче сидіти просто з старшими гостями в хаті. Вона хоче гуляти, бігати, гратися.
І, знаєте, я, в принципі, теж була такої думки, щоб замовити аніматора, замовити красивий торт. Уявляєте, в мене донька попросила тортик із свинкою Пепою в окулярах та з єдинорогом.
І ось настав цей важливий день. Я була трішки схвильована, але я дуже рада, що Діані все сподобалася. І на День народження ми собі поїхали в місто. Поїхали в кафе, де ми замовили аніматора. І це таке якраз кафе в торговому центрі, де з боку була така ігрова велика зона з різними батутами, кульками, машинами. І так далі, і так далі.
Гості дзвонили, вітали доньку. Все було дуже добре. Більшість, зрозуміли, поставилися нормально до того, що ми не хочемо робити святкування вдома.
І просто передали подарунки, або скинули гроші на карточку. Але деякі цього зовсім не розуміли. І я навіть не думала, що вони на таке підуть.
Я сестру чоловіка неодноразово попереджала, що нас не буде в цей день вдома, що ми поїдемо в місто. І що якщо вона так хоче приїхати до Діани, то може приїхати в будь-який інший день, або на наступний тиждень, або коли вона собі захоче. Не обов’язково прямо в цей день. Ірина цього не зрозуміла.
І уявляєте, ось це ми були в торговому центрі спокійно собі святкували. Тут до нас дзвонить сестра чоловіка. І така говорить нам.
“Та як ви сміли? В дитини день народження, я приїхала. Зараз ось це під дверима стою. Ніхто не відкриває. Що це ви таке собі позволяєте? Взагалі, я стільки їхала. Ви знали, що я буду. Невже не можна, як нормальні люди, зробити свято? Це така ситуація в країні. А ви по всяких ресторанах, по всяких кафе їздите, мали би совість.”
Нічого не вислухавши Ірина, поклала слухавку і все. Що ви думаєте? Чи нормальна така поведінка? І хто в цій ситуації має рацію?
Невже, попри наші попередження неодноразові, це було хорошим рішенням приїхати до нас? Незрозуміло на що вона розраховувала. Що ви думаєте стосовно цього приводу?
Автор – “АанГа”