Я сама з багатодітної сім’ї. Як казала колись бабуся: в нас семеро ротів. Я звикло до того, що потрібно завжди щось робити по дому. Та як не крути, а ця робота вимотує. Ось тому я й почала зустрічатися з Микитою, який більше ніж на десять років від мене старший. Він був такий веселий і драйвовий, він одним своїм виглядом розфарбовував моє життя у веселку. Минув час. Ми відгуляли весілля і стали батьками. І найголовніше, тепер я дуже шкодую про свій вчинок!
Все почалось з того, що в школі я була доволі сором’язливою та тихою дівчиною, і, можливо, на це вплинули насмішки від однолітків та відсутність уваги з боку батьків, які окрім мене мали ще шістьох дітей.
Думаю, це й вплинуло на мій вибір майбутнього чоловіка. Чомусь я думала, що мені потрібен саме такий веселий, драйвовий, в якийсь мірі навіть по-дитячому запальний чоловік, який може мене розвеселити і ніби розбавити ось цю мою тихість і скромність.
Але, окрім того, я хотіла, щоб він був вже налаштований серйозно на стосунки, а не тільки смішки і горішки, і потім розбіглися.
Можливо, саме через це я обрала собі веселого хлопця, на ім’я Микита, який був старший від мене більше, ніж на 10 років. І все почалося дуже добре.
Я навіть не помічала значної різниці. Іноді мені навіть здавалося, що він за віком був ближчий не до мене, а до мого молодшого брата, який мав різницю з ним майже в 20 років. Тобто, коли Микиті було 32, то моєму молодшому брату було майже 12.
Наші розбіжності проявлялись і в інших планах. Наприклад, в планах захоплень, але я це лише спростовувала тим, що в пари мають бути різні захоплення, але, направду, в нас були не те, що різні, а й зовсім ніякі не збігалися.
Але тоді, я молода і закохана всьому знаходила виправдання, до того ж тоді Микита мав багато плюсів, на які я й намагалася звертати увагу.
Чоловік із братами та сестрами допомагав, і по дому міг щось полагодити. І виходило так, що Микита навіть мені допомагав з готуванням. Іноді бувало таке, що ми на неділю собі могли самостійно зробити якусь піцу вдома або ще щось.
Він міг допомогти мені прибрати, помити посуд, просто зробити щось вдома. Я думала “Боже, який же він ідеальний, і це, і це, і робить, і допомагає, і веселий.” Але все змінилося з настанням подружнього життя.
Микиту наче підмінили, і він хоч і далі залишався таким же веселим, але був він веселим здебільшого на публіці.
Вдома він швидко розлінився і майже нічого не хотів робити. Хоча в тому і моя вина, тому що на початку я намагалась робити все самостійно.
Але я думала, що Микита мені теж буде допомагати і зміниться. Я думала, що він зміниться з появою нашої першої доньки,і з появою нашого синочка.
Але вийшло так тільки, що в мене тепер три дитини. Дві мої і один чоловік, за яким теж треба і доглядати, і годувати, і робити все як за маленькою дитиною. Так тривало не один рік, але моє терпіння закінчилося, тож я вирішила поговорити із Микитою.
Я планувала попросити про допомогу, нагадати його про ось ці минулі дні, коли він мені допомагав із роботою.
Чесно я очікувала, що Микита мене зрозуміє і підтримує, а він мені на це лише відповів : “Ну ти жінка, ти мала бути до цього готовою. Нащо ти розраховувала, в нас вже є двоє дітей? Я що, теж маю стати таким ж нудним і нецікавим, як ти? Взагалі, радій, що я ще досі з тобою.”
Після цієї розмови мені не те, що стало прикро, але просто гидко бути біля Микити.
Як ви думаєте чому він це сказав? Як це виправити? Який ви бачите вихід із цього?
Автор – “АанГа”