Мій чоловік пішов до іншої, красивішої жінки. Я залишилась одна з двома дітьми і я у всьому звинувачую своїх батьків.
З малечку мене виховували в такому дусі, що я красива без всього. В той час, коли іншим дівчаткам мами плели косички, колоски, пишні хвостики, я бігала з заплутаним розпущеним волоссям, або в крайньому випадку з хвостиком, де зверху і знизу стирчали “когутики”.
Мама казала, що не потрібно зациклюватися на красі, що краса повинна випромінюватися з “середини” людини.
Коли я підросла і стала підлітком, мої однокласниці вже пробували підфарбовувати очі та губи.
Мені також хотілося, але мама знову і знову повторювала, що в мене молоденьке і красиве личко, яке не потребує ніякої косметики.
Я і тут з нею погодилася. Я справді була гарною і милою дитиною, а потім і дівчиною.
На дискотеки мама мене вирішила пустити вже тоді, коли я закінчила школу. Раніше було не можна, хоча всі мої однолітки давно ходили на такі розваги.
Я ж в той час вчилася.
Вже коли я поступила в університет, забороно стало менше, але мені нічого вже не хотілося.
Ще навчаючись в школі коли я хотіла підстригтися, мама не вела мене в перукарню, а стригла сама. Це не було рівно і гарно, але перечити мамі я не мала права.
На третьому курсі я познайомилася з Миколою. Я навіть не знаю, як в нас все закрутилося і як це все дозволила мама, але ми відгуляли весілля, бо я вже чекала на сина.
Жили ми окремо. Коли Кирилу було два роки, на світ з’явилася і донечка Маруся.
Я доглядала дітей, чоловік працював.
Після їх появи на світ я сильно змінилася. Краса ховалася за невиспані очі. Волосся я не підстригала і не фарбувала, хоча і рано почала з’являтися сивина.
Мама коли до мене приходила, та завжди говорила, що я без цього всього красуня. Але з кожним днем моя впевненість стрімко падала.
З гулькою на голові і пошарпаному халаті я виглядала так, що було лячно дивитися в дзеркало. Але я була не навчена до краси.
Одного дня Микола заявив, що закохався в жінку на роботі, і що мене з дітьми покидає.
– Аліменти я платитиму!
Після того, як він переїхав від нас, я дуже хотіла глянути, на кого Микола мене поміняв.
Я знала, що вони разом працюють, тому простежила за ними біля офісу.
Це була довгонога блондинка, з доглянутим волоссям, легеньким макіяжем і стильним одягом.
Я не тримала зла на Миколу. Поруч з такою як я і справді соромно стояти.
В першу чергу я винила батьків і себе, що до такого дійшла.
В той момент я зрозуміла, що просто для себе і дітей я повинна гарно виглядати.
Вже наступного тижня я сиділа в кріслі майстра, який зробив з мене лялечку. Я ніколи не мала такої стильної зачіски. Потім я записалася до косметолога, де мені покращили колір лиця. В торговому центрі мені допомогли обрати моднявий одяг.
Коли мене вперше оновлену побачила мама, то не могла повірити своїм очам. Але це не те, що ви подумали.
– Я від тебе такого не чекала. Тебе чоловік покинув і замість того, щоб його повертати в сім’ю, ти собою зайнялася? Хіба цим ти зараз повинна займатися? Не соромно?
В цей момент я ще раз переконалася, що в такому моєму житті винна мама. Але я не здалася. Вперше в житті я пояснила їй, що мені приємно дивитися на себе в дзеркало, і це найголовніше.
Навіть моя донечка гладить мене по голові і каже, що я в неї дуже гарна і коли вона виросте, хоче бути схожою на мене…
Як же пізно я до цього дійшла.
Любі дівчатка та жіночки, не повторюйте моїх помилок.
Будьте здорові, красиві і щасливі!