Я повинна своїй мамі 150 тисяч гривень, і вона не хоче зрозуміти, що я не працюю зараз, бо в декреті. Вимагає повернути.
У нас з чоловіком було дві квартири. Одну ми з Микитою віддали в оренду, щоб з отриманих від квартирантів грошей платити наші кредити за дві машини.
У якийсь момент ми вирішили продати обидві квартири, взяти в іпотеку одну велику і платити невеликий відсоток. Було б тисяч 10 гривень на місяць, не більше.
Але раптом моя мама вирішила продати наш будинок в приватному секторі. Це будинок, в якому я виросла, де я жила, він належав моєму батькові, але, коли тата не стало і ми оформляли спадщину, я підписала відмову на користь мами.
І ось коли постало питання про продаж будинку, мій чоловік вирішив, що все ж таки варто його зберегти, і ми віддамо все наше майно моїй мамі на користь будинку.
Вона погодилася, оскільки сума двох квартир була, по суті, рівна ціні будинку. Плюс нам потрібно було робити ремонт у будинку на суму десь в 500 тисяч гривень, але, це були вже наші проблеми.
Моя мама одну квартиру зберегла і зараз її благополучно використовує під оренду, а іншу продала і купила двушку, взявши невеликий кредит, який вже віддала.
І от коли ми з Микитою робили ремонт у будинку, я позичила у мами 300 тисяч гривень. Половину ми вже віддали, а потім я пішла в декрет. Працює лише чоловік, але мама цього не розуміє і просить постійно віддати їй гроші якнайшвидше.
Я її не розумію, мама називається. Невже так складно увійти до нашого становища? Як можна вимагати гроші, коли в тебе все гаразд, все влаштовано? Я ж не чужа людина.
Я так шкодую, щиро кажучи, що погодилася на цю домовленість з мамою, на цей обмін житлом. Не було б зараз таких боргів, жили б собі і турбот не знали. а погодилася я лише заради збереження пам’яті, житла свого дитинства.
Поясніть, я не права?
Фото – авторське.