– Великий будинок для тебе однієї? Мамо, сама подумай, чи це тобі треба? У тебе ж діти є! – картають мене мої сини, а їхні дружини їм допомагають.
Я навіть і подумати б не могла, що мої діти виявляться такими захланними. У нас багато років все добре було, я всім заробітчанкам хвалилася, що маю дуже добрих дітей. А вони показали своє істинне лице, коли пішла мова про великі гроші.
Я приїхала додому, бо вирішила продати свою стару квартиру, і купити нову. В Іспанії я пропрацювала 18 років, і основне моє бажання було забезпечити себе і дітей житлом, саме заради цього я і подалася на заробітки.
Я вийшла заміж в 19 років, а в 20 вже у мене народився перший син. Чоловік після весілля привів мене до своєї мами, так я з нею в її квартирі і прожила 20 років, поки на заробітки не поїхала.
Жити з свекрухою було дуже непросто, це була звичайна двокімнатна квартира з маленькою кухнею, на якій не можна було навіть розминутися.
У нас з чоловіком народилося два сина, я постійно думала про те, що дітям треба щось дати, а що ми можемо дати, якщо самі нічого не маємо. Про заробітки чоловік нічого і слухати не хотів, казав, якщо мені треба, то щоб я сама і їхала.
Я дочекалася слушного моменту, коли мої хлопці вже пішли вчитися, і сказала чоловікові, що якщо він не хоче, то поїду я. Він не мав нічого проти, а от від свекрухи я тоді вислухала різне, що не можна кидати отак чоловіка, що мої діти підуть неправильним шляхом якщо мене не буде поряд, і таке інше.
Подалася я в Іспанію, і хоч було важко з роботою, та легко на душі, бо за роки спільного життя з свекрухою я пережила стільки, що жодна робота не могла з цим зрівнятися.
Я почала заробляти, але гроші додому не присилала, бо хотіла зібрати необхідну суму для покупки квартири. Через 5 років я придбала одну квартиру, ще через 5 іншу, і таким чином я виконала свою основну місію – забезпечила синів житлом. А далі стала заробляти для себе.
За останні роки не стало і свекрухи, і мого чоловіка, то ж квартира, в якій ми жили, залишилася мені. Та я не хотіла в неї повертатися, забагато неприємних спогадів там було.
Я мала гроші на нову квартиру, але вирішила, що якщо я продам квартиру свекрухи, то зможу навіть будинок собі купити, все ж на пенсії зручніше у приватному будинку жити.
Приїхала я додому, продала квартиру, підшукала собі гарний варіант будиночка, і ось тут почалися неприємності. Мої сини, а точніше невістки, почали говорити, що мені одній будинка цілого не треба, вистачить і квартири. А гроші, виручені за бабусину квартиру, я маю віддати їм.
Через це мені дуже прикро, мене стільки років не було вдома, я ж про дітей подбала, а вони вважають, що я не маю права забирати гроші від продажу бабусиної квартири собі.
Сини сказали, що мені одній точно не треба будинку, бо з ним мороки багато. А от невелика квартира – це саме те, що треба.
Всупереч їхнім побажанням і настановам, я таки придбала собі будинок, а квартиру свекрухи продала. Синам нічого не дісталося, і через це вони перестали зі мною спілкуватися.
Я не розумію лише одного – невже ті дві квартири, які я в свій час придбала для своїх синів, це мало?