Я коли ввечері прийшла на гостину, то всі за столом вже сиділи, хоча я не запізнилася, а прийшла, як і домовлялися, на 18.00. Посадила мене невістка на самому куті, звідки дотягнутись я могла лише до хліба і до квашених огірків, які сама і готувала. І лише через декілька днів я зрозуміла, чому невістка так скривилася, коли я подарувала онучці не конверт з грошима, а велосипед
Невістка розраховувала, що на гроші, які я онучці подарую, сходить на якусь процедуру. Та я і тут їх обхитрила!
Моїй онучці Наталочці 8 вересня виповнилося дев’ять років. Я ретельно готувалася до того дня, хоча святкування, як такого, не було.
Невістка зробила святкову вечерю де покликала свою рідну сестру, вона ж і хресна моєї онучки, своїх батьків і нас з чоловіком.
Хресний тато Наталочки, найкращий друг мого Мирона, він на даний час стоїть на захисті нашої України, за що йому і його батькам, низький уклін.
У нас з чоловіком два сина. Старший Денис живе в столиці. Він відомий лікар уролог. Невістка моя ЛОР. Ростять двох діток. Ми бачимось не часто, хіба по великих святах.
І якщо Денис гарно вчився і досяг висот, то Мирон – повна його протилежність – ледь дев’ять класів закінчив і то з моєю допомогою.
Лінивий до науки, страшне діло.
Працює в автосервісі. Невістка Уляна до декрету працювала нянечкою в дитячому садку.
І ось вже наша Наталя в четвертий клас пішла, а вона досі її “доглядає” і на роботу йти не хоче.
Я б ще розуміла, якби мій Мирон мільйони заробляв, але ж ні.
Мама Уляни, моя сваха, має ще молодшого сина. Вона весь час мотається між Україною і Польщею. Сват мій на будові працює, а сваха, як білка в колесі.
Дуже вона рухлива, дає собі людина раду. Молодець, я її хвалю. Невістка хоч би трохи в неї вдалася, але це не той випадок.
– Мамо, – звертається до мене з перших днів весілля Уляна, – нам з Мироном не хватає до покупки телевізора грошей, а кредит брати не хочемо. Може, докладете нам?
Я і на телевізор дала і до ремонту своєї ж квартири, яку їм подарувала, доклалася, а коли онучка народилася, то з тої радості ледь не всю зарплату їм віддавала.
З пустими руками до них ніколи не ходила. Але Уляна була найбільше рада грошам, ніж подарункам, це відчувалося з перших днів.
Звикла вона на халяву жити. То для чого на роботу йти?
Перед днем народження я зателефонувала сину, хотіла спитати, який подарунок онучці зробити, але слухавку взяла Уляна.
– Не треба нічого видумувати. Подаруйте дитині конверт з грошима, вона купить собі що захоче.
Але я знаю Уляну. Вона дитині купить якусь небилицю за триста гривень, а на решту себе любиму побалує. Чула я від Мирона не раз, як вона на останні гроші записалася до косметолога.
Що казати, я ж вже навчена, бо вже два роки дарую Наталочці пристойну суму на велосипед, але його батьки досі не купили.
Недавно йшла до них по банки для закруток і побачила, як Наталя у сусідки по під’їзду випрошувала велосипед покататися.
Ось я і вирішила піти проти системи.
Ви не уявляєте, яка дитина була щаслива, коли кур’єр доставив їй той подарунок. Я ще попросила підписати листівку, що це від бабусі.
Тільки від щастя світилася лише онучка.
Я коли ввечері прийшла на гостину, то всі за столом вже сиділи, хоча я не запізнилася, а прийшла, як і домовлялися, на 18.00.
На це я закрила очі.
Посадила мене невістка на самому куті, звідки дотягнутись могла лише до хліба і до квашених огірків, які я їм день перед тим передала через сина.
І лише через декілька днів до мене дійшла інформація, що Уляна на осінь записалася на епіляцію всього, що тільки можна було, розраховуючи на гроші, які я подарую Наталочці.
Як не крути, а я щаслива, що не пішла на поводу у невістки. Хоче епіляцію, нехай йде і на неї собі заробить.
Чи не так?
Автор – Наталя У