Ми всі, особливо я, з невісткою пересварилися через новорічне меню. Цього року вирішили святкувати Новий рік у будинку мого сина й невістки Оленки в селі.
Будинок у них великий, просторий, із альтанкою, мангалом і великою живою ялинкою у дворі, яку вони гарно прикрасили. Здавалося, що все буде ідеально, але тепер я навіть не знаю, яким буде свято.
Десь за два тижні до Нового року ми домовилися, що зберемося всі разом у них. Я одразу запропонувала скласти меню:
– Треба, щоб усе було, як належить. Олів’є, холодець, шуба – без цього не обійтися.
Оленка спокійно подивилася на мене й сказала:
– Мамо, а може, цього року щось нове спробуємо? Наприклад, качку з яблуками й салат із кіноа.
Я аж ложку з рук випустила.
– Оленко, яке ще кіноа? Це Новий рік, а не виставка кулінарних експериментів. Люди хочуть традиційних страв!
Оленка не здалася:
– А чому б не спробувати зробити свято трохи цікавішим? Буде качка, гарна подача, щось легке.
– Легке, – пробурмотіла я. – Що може бути кращим за справжній святковий холодець?
Наші суперечки перервав син:
– Мамо, Оленко, ну ви що? Давайте просто зробимо і те, й інше. Буде і мамин холодець, і Оленчина качка.
Оленка усміхнулася:
– Добре, тільки я холодець варити не буду.
Це мене зачепило.
– А чого це? Холодець – справа сімейна, всі мають брати участь.
– Мамо, ну чесно, ми його потім доїдаємо ще два тижні, – відповіла Оленка.
І ми знову посварилися.
Коли ми приїхали напередодні свята, кожна почала займатися своїм. Я чаклувала над тазиком олів’є, Оленка маринувала качку, але напруга була відчутна. Усе йшло наче за планом, але без курйозів не обійшлося.
Діти вирішили прикрасити ялинку ще однією гірляндою, але десь наплутали дроти, і частина дворика залишилася без світла.
Потім син намагався розпалити мангал і випадково підпалив рукав куртки. Оленка кинулася до нього з пляшкою води, а я просто так перелякалася, що не передати.
А кульмінацією стало те, що я забула купити часник для холодцю. Коли я зрозуміла це, схопила куртку й побігла до магазину. Дорогою зустріла сусідку Оленки, тітку Любу. Вона здивовано спитала:
– Ви що, так поспішаєте?
– Та через часник тепер усе під загрозою! – відповіла я.
Люба сміялася так голосно, що всі оберталися.
Зараз уже обід. Качка маринується, мій холодець охолоджується, але атмосфера в домі, м’яко кажучи, напружена. Оленка мовчки миє посуд, я нарізаю овочі для шуби, а син десь бігає у дворі з дітьми.
Який буде вечір – навіть не уявляю. Чи помиримося ми з Оленкою, чи знову зчепимося через якусь дрібницю? Поки що все, як то кажуть, на межі.
Фото – авторське.